Чому потрібно позбуватися символів тоталітарного минулого: культурфілософський аналіз
- 13 квітня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 308
-
Мова, міфологія, релігія, мистецтво, політика, наука — все життя людства, пронизане символами, знаками, образами, які невпинно постають в історії з людського досвіду. Деякі люди не звертають жодної уваги на знаки-символи, вважаючи їх своєрідним «пережитковим» явищем. Український етнофілософ В. Шаян прокоментував це уявлення так: «Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або відкидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає, що азбука не має ніякого значення» [1, с.765]. Філософ не випадково порівняв символи з азбукою, адже в основі семіотики (науки про знаки) лежить припущення, що властивості мови пояснюються через властивості знаку.Вочевидь, розпізнавання символів напряму залежить від інтелектуального та культурного рівня суб’єкта, його етнонаціональної, політичної самоідентифікації. Філософ Е. Касирер вважав, що зневага до символіки свідчить про відсутність культури.
Зрозуміти це наочно можна через поняття Логосу античної філософії, за якою Логос («слово») є знаком порядку (космосу, життя) на противагу німоті (хаосу, смерті). Якщо культура виступає тотожністю Логосу, то відсутність її — німоті. У працях Ю. Лотмана пояснено, що: «на тлі не-культури культура постає як знакова система» [2]. У семіотиці існує велика кількість типологій та класифікацій символів, серед них можна виокремити такі, що є «глобальними» і ті, що мають значення етнонаціональних. Боротьба символів у наш час носить глобальний характер і є відображенням соціально-політичних процесів, що відбуваються в житті людства.
За Ф. де Сосюром, знак-символ є «річ», що призначена для передавання [3]. Знаки набувають смислу не самі в собі, а переважно в системі. Символи можуть стати засобами зв’язку й комунікації різних рівнів реальності, напр., від мовчазного двомірного малюнка на стіні до галасливого мітингу тієї чи іншої соціальної групи та вчинення тих чи інших дій, включення реальних механізмів керування масами. Отже, символи виконують моделювальну і спонукальну функцію. За І. Дамаскіним, існує 6 категорій образів, кожен з яких має свої функції. Один з таких типів: «міметичні або історичні образи, що трансформуються в духовно-моральнісні, дидактичні — це образи, що слугують пригадуванню минулого, аби ми уникали зла й прагнули доброчинності» [4, с. 401 — 402].
Символізм визначає тип того чи іншого світогляду, прихильність до тих чи інших ідей та ідеологій. А це означає, що символи можуть видозмінювати реальність: ідея — дія — матеріальний об’єкт.
Саме в світлі цих філософських детермінант пропонуємо здійснювати й культурфілософський аналіз «Декомунізаційного пакету законів», прийнятих у травні 2015 року. Один із законів «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» [5] набув чинності з 21 травня 2015 року.
І хоча глобалізований Захід по-різному відреагував на ці закони, ми повинні усвідомлювати, що Україна має свій власний досвід — досвід народу, який зазнав від тоталітарного режиму чи не найбільших людських, моральних і матеріальних втрат. Ці злочини комуністичного свавілля не повинні повторитися ніколи. На думку історика В. В’ятровича, відсутність політики декомунізації України після проголошення незалежності стала однією з причин, що призвели до «неорадянського реваншу режиму Януковича». Як стверджують психологи, навіть якщо наш розум і не осягає символів, вони все одно діють на підсвідомому рівні, тому що наше несвідоме визнає їх існування. Якщо ми змирилися з тим, що, приміром, серп і молот як архітектурна деталь продовжує висіти понад 20 років від проголошення незалежності, то це означає лише одне — щось в нашій державі не так.
В Україні є чим замінити символи тоталітарного режиму — маємо свої власні етнонаціональні символи, імена героїв, які боролися за вільну самобутню державу. У нас є власна традиційна, мистецька, етнокультурна спадщина, яка включає і рідні міфи, і орнаментику, і символіку, які для українців уже стали священними архетипами. За К. Г. Юнгом: «Архетипові образи самі по собі належать до найвищих цінностей людської душі; саме вони з незапам’ятних часів населяли небеса всіх народів. І відмова від них завдала б нищівних втрат» [7, с. 221.].
Галина ЛОЗКО,
д. філос. наук., професор.
Науково-літературні джерела
1. Шаян В. Віра Предків наших /Володимир Шаян. — Гамільтон, Канада, 1987.2. Лотман Ю. Статьи по семиотике и топологии культуры/Юрий Лотман. — Таллин: «Александра»,1992; Електронний ресурс: https://yanko.lib.ru/books/cultur/lotman-selection.htm
3. Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / Фердинанд де Сосюр. — К.: Основи, 1998.
4. Дамаскин И. Полн. собр. соч. / Дамаскин Иоанн. — СПб., 1913. — Т. І.
5. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки/ ВВР, 2015, № 26, ст.219; Електронний ресурс: https://zakon4.rada.gov.ua/laws /show/317-viii
6. В’ятрович В. Декомунізація і академічна дискусія / В’ятрович Володимир/ — Електронний ресурс: https://krytyka.com/ua/ solutions/opinions/dekomunizatsiya-i-akademichna-dyskusiya#sthash.QAjAIeYU.dpuf
7. Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов [пер. с англ.] / Карл Густав Юнг. — К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996.