ГОЛОДОМОР і ЗОЛОТА ЛИХОМАНКА
- 09 листопад 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 556
-
Коли мова заходить про Голодомор, головна увага зосереджується на його піку — 1932–33 рр. Хоч архівні документи недвозначно свідчать про голодну п’ятирічку, коли, за наказом кремлівської камарильї, у селянина забрали все, надбане ним роками, і передали у колективну власність — колгоспам.Як тільки на село виїхала «вовча зграя» партійних уповноважених, щоб не просто змушувати селянина віддавати хліб, а виривати його з мозолястих рук, відтоді почалося бідування селян. Ця подія не обійшла увагою класика української літератури А. Головка, який у травні 1928 року писав: «Хлібозаготівля викачувала хліб із селян. Надій на врожай не було. Селянство голодує. Тільки лаяти особливо радянську владу не треба, оскільки вона робітнича, і, грабуючи селян, підтримує робітників... тут важливий ще момент національний. Хліб десь є, але його з’їдять кацапи, а не ми. Якщо б хліб був у нас, ми могли б роздавати його селянству. А тепер немає не тільки хліба, але й посівного матеріалу…» (ДА СБУ.— Ф.13. — Спр.370. — арк. 29).
Віднайдене в глибинах архівних сховищ свідчення письменника говорить про трагізм ситуації в тому, що нема чого їсти, і нема чого сіяти. Отже, підвалини масового голодомору закладалися вже весною 1928 року. До трагічного людиновбивчого фінішу залишалося ще 5 років. Саме про жертви цієї п’ятирічки потрібно вести мову й аналізувати наслідки людиновбивства голодом.
З наступом колективізації життя селян не поліпшувалося, а погіршувалося. Спершу, піддавшись облудній агітації, записувалися в колгоспи добровільно. Але добровольців було не так багато, як того хотілося владі. Хоча ворота до «комуністичного раю» були широко відчинені, йшли найдовірливіші і ті, що не хотіли мати конфлікт з владою. Але перші колективісти не відчули переваг «райського життя», та назад не було вороття. А потім, влада зрозуміла, що малограмотного, але мудрого селянина обіцянками не нагодуєш і не переконаєш його у перевагах колективного життя, почалося масове заганяння до колгоспів.
Селяни опирались, протестували. Але їхньому опору були поставлені більш вагомі «арґументи»: насильство і терор. У непокірних забирали майно, продукти, сільгоспреманент, тяглову силу, все, що було в господарстві. І що найгірше — їх виганяли зі своїх хат, залишаючи без даху над головою. Дахом над головою їм стали товарні вагони, якими їх, наче худобу, везли у далекі району Півночі та Східного Сибіру для освоєння «неозорих просторів комуністичної оази». Серед депортованих були чоловіки, жінки, діти і люди похилого віку. Вони страждали без води і харчів, багато їх помирали, не доїхавши до місця призначення. Насильство викликало бунт. Але що могли протиставити бунтівники, коли їх приборкували озброєні загони міліції.
З приватного власника, індивідуаліста вусатий кремлівський диктатор намагався зробити «нову людину».
Для Сталіна насильство і репресії стали методом створення саме «нової людини». Виступаючи на нараді при ЦК ВКП(б) південних областей з питань збирання врожаю та заготівель 20 травня 1933 р., він казав: «Переконання — дуже велика справа. Масова агітація — все це дуже добре, але цього замало. Тут потрібна ціла низка засобів економічного, організаційного характеру. Усі ці різноманітні засоби від методу переконання до методу економічного впливу на мужика, плюс репресії — усе потрібно поєднувати». До речі, ця промова до видань сталінських творів не входила.
Щоб перевиховати мужика і запрягти його в голоблі держави, зробити його повністю залежним від держави, свій новий метод перевиховання диктатор пояснював так: «Наші хлібозаготівлі тепер не план, а закон. Не даси стільки-то гектарів — покараємо. Ось основний погляд, який став керівним поглядом, оскільки ми перейшли від договірних засад до принципу закону, до принципу обов’язкового постачання». Далі вождь вів свою лінію про те, що договірні засади щодо хлібозаготівель поховані навік, а здійснюються вони лише на основі закону: постачатимете хліб — добре, не постачатимете — покараємо. Тож і став він «дисциплінувати» мужика, застосовуючи терор і репресії, карати селян голодною смертю, бо вони не могли наповнити ненаситну прірву сталінського закону першої п’ятирічки.
Хліб був потрібним, як валюта, для закупівлі верстатів за кордоном, необхідних для оснащення гігантів радянської індустрії: Горьковського автозаводу, автозаводу ім. Сталіна, Сталінградського, Челябінського, Харківського заводів, «Уралмашу», «Кузнецбуду», «Магнітки», «Дніпрогесу», «Держпідшипника». Для цього в 1931 році було створене Всесоюзне об’єднання «Торгсин» (торгівля з «иностранцами»). Насправді це була торгівля з селянами, які, залишившись без крихти хліба, йшли у «торгсин» — як останню надію купити або виміняти там за коштовності хліб, борошно та інші продукти. Проте не всі могли це зробити, а тільки ті, хто мав золоту чи срібну обручку, сережки чи монети.
Таким чином «торгсин» став імперією цинізму й обману. Сталінський режим відняв у селян хліб і створив «торг син», щоб віднятий у селян хліб продавати тому ж селянину тільки за дуже високу ціну. Зрозуміло, багато селян вмирали голодною смертю, а в «торг син» йшли тільки ті, хто мав сімейні реліквії у вигляді каблучок, сережок, прикрас, хрестиків і т. п. За ці коштовні речі селяни купували хліб, борошно, інші продукти. Купували за високою ціною. До того ж у «торгсині» сиділи такі «спеціалісти», що занижували пробу золотого чи срібного виробу, і селянину пропонували суму у десятки разів нижчу справжньої ціни. Таким чином на людському горі наживалися ще й «ділки-спеціалісти». Адже на різниці проби золота вони мали великий «навар».
Голодомор — це не тільки мільйони життів, а й тонни золота. Лише в 1932 році «торгсин» купив в обмін на хліб 21 тонну, а 1933-му — 44,9 тонни побутового золота. За два роки через імперію «торгсину» було заготовлено 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, а також діаманти, платину, антикваріат. Чи є в світі вищий цинізм, ніж той, який зробив сталінський терор українському селянству. Чим більше селян вмирало без хліба, тим більше в «торгсин» надходило золота від тих, хто хотів вижити, купуючи віднятий у селян хліб. Лише в 1934 році надходження побутового золота набагато зменшилося, бо у селян вичерпалися всі можливі й неможливі резерви вижити. Наслідки Голодомору відомі — мільйони і мільйони втрачених людських життів. Вічна їм пам’ять!
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець