75 років від початку вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину: факти і цифри
- 19 січня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 858
-
18 січня 2017 року виповнюється 75 років з початку вивезення українців на примусові роботи до Німеччини під час Другої світової війни. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1 500 осіб).
За даними Українського інституту національної пам’яті, перші українці, що походили з окупованого угорськими військами Закарпаття, опинилися на примусових роботах в Австрії влітку 1939 року.
Використання праці цивільних із території окупованого СРСР не планувалося через расові упередження та задля державної безпеки Третього Рейху, однак невдача теорії «блискавичної війни» змусила нацистське керівництво переглянути ставлення до залучення до праці жителів підрадянських територій.
Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. Праця іноземних робітників у Німеччині використовувалася у видобувній та обробній промисловості, транспорті й будівництві, сільському та домашньому господарстві.
Наприкінці березня 1942 року в Рейху було запроваджено посаду генерального уповноваженого з працевикористання, яку обійняв гауляйтер Тюрингії Фріц Заукель. Він призначив чотири кампанії з постачання Рейху цивільними робітниками з Європи. Більшість із них була примусово вивезена з окупованих територій СРСР. Весною 1942 року нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту.
Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. Спецдокументом впроваджувався термін «остарбайтер» — східний робітник. Один із чиновників РСХА Бернхард Баатц запропонував розпізнавальний знак для них: вони змушені були носити на грудях спеціальну нашивку у вигляді прямокутника з літерами «OST» на блакитному тлі. За цими ж приписами остарбайтерів потрібно було транспортувати в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких й інших іноземних робітників, мешкати — в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.
Остарбайтерам видавали кошти, що становили половину чи третину зарплатні німця, із яких вираховувалися кошти за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір.
Лише наприкінці 1943 року остарбайтери отримали змогу виходити за межі табору з відома керівництва. В життя ці зміни були впроваджені 1944 року.
У грудні 1944-го можновладці Рейху зрівняли статус остарбайтерів зі статусом примусових робітників із інших країн, але ці приписи переважно лишилися тільки на папері.
У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Більшість колишніх остарбайтерів-репатріантів проходила перевірку й фільтрацію у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС. Після цього 58 % отримали змогу повернутися до попереднього місця проживання, 19 % чоловіків мобілізували до армії, 14 % — до трудових батальйонів, 6,5 % — арештовано, 2 % — працювали в збірних таборах. Ті ж, хто повернувся додому, проходили чергову перевірку, на них заводилися фільтраційні справи.
Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права.
Мовою чисел
13,5 млн. іноземних робітників працювали на примусових роботах на території Німеччини та окупованих нею країн під час Другої світової війни: військовополонені, в’язні концтаборів, цивільні особи.
Чотири «хвилі» вивезення примусових робітників організували нацисти упродовж Другої світової війни:
– квітень–вересень 1942 року;
– вересень 1942 року — січень 1943 року;
– 1943 рік;
– 1944 рік.
8,4 млн. цивільних громадян походили з країн Західної і Східної Європи. Із них станом на 30 вересня 1944 року до 3 млн. були вивезені з території СРСР. Із них, за оцінками дослідників, — 1,7–2,4 млн. осіб — українці.
За статево-віковими характеристиками серед остарбайтерів було найбільше жінок (51%) та неповнолітніх (близько 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).
1210 осіб на місяць — середньомісячна смертність серед остарбайтерів у 1943 році.
Близько 100 тисяч остарбайтерів померло за час перебування на роботах у Німеччині.
За даними Українського інституту національної пам’яті, перші українці, що походили з окупованого угорськими військами Закарпаття, опинилися на примусових роботах в Австрії влітку 1939 року.Використання праці цивільних із території окупованого СРСР не планувалося через расові упередження та задля державної безпеки Третього Рейху, однак невдача теорії «блискавичної війни» змусила нацистське керівництво переглянути ставлення до залучення до праці жителів підрадянських територій.
Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. Праця іноземних робітників у Німеччині використовувалася у видобувній та обробній промисловості, транспорті й будівництві, сільському та домашньому господарстві.
Наприкінці березня 1942 року в Рейху було запроваджено посаду генерального уповноваженого з працевикористання, яку обійняв гауляйтер Тюрингії Фріц Заукель. Він призначив чотири кампанії з постачання Рейху цивільними робітниками з Європи. Більшість із них була примусово вивезена з окупованих територій СРСР. Весною 1942 року нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту.
Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. Спецдокументом впроваджувався термін «остарбайтер» — східний робітник. Один із чиновників РСХА Бернхард Баатц запропонував розпізнавальний знак для них: вони змушені були носити на грудях спеціальну нашивку у вигляді прямокутника з літерами «OST» на блакитному тлі. За цими ж приписами остарбайтерів потрібно було транспортувати в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких й інших іноземних робітників, мешкати — в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.
Остарбайтерам видавали кошти, що становили половину чи третину зарплатні німця, із яких вираховувалися кошти за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір.
Лише наприкінці 1943 року остарбайтери отримали змогу виходити за межі табору з відома керівництва. В життя ці зміни були впроваджені 1944 року.
У грудні 1944-го можновладці Рейху зрівняли статус остарбайтерів зі статусом примусових робітників із інших країн, але ці приписи переважно лишилися тільки на папері.
У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Більшість колишніх остарбайтерів-репатріантів проходила перевірку й фільтрацію у таборах і збірно-пересильних пунктах Наркомату оборони та фільтраційних пунктах НКВС. Після цього 58 % отримали змогу повернутися до попереднього місця проживання, 19 % чоловіків мобілізували до армії, 14 % — до трудових батальйонів, 6,5 % — арештовано, 2 % — працювали в збірних таборах. Ті ж, хто повернувся додому, проходили чергову перевірку, на них заводилися фільтраційні справи.
Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі у 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права.Мовою чисел
13,5 млн. іноземних робітників працювали на примусових роботах на території Німеччини та окупованих нею країн під час Другої світової війни: військовополонені, в’язні концтаборів, цивільні особи.
Чотири «хвилі» вивезення примусових робітників організували нацисти упродовж Другої світової війни:
– квітень–вересень 1942 року;
– вересень 1942 року — січень 1943 року;
– 1943 рік;
– 1944 рік.
8,4 млн. цивільних громадян походили з країн Західної і Східної Європи. Із них станом на 30 вересня 1944 року до 3 млн. були вивезені з території СРСР. Із них, за оцінками дослідників, — 1,7–2,4 млн. осіб — українці.
За статево-віковими характеристиками серед остарбайтерів було найбільше жінок (51%) та неповнолітніх (близько 41% серед чоловіків і 60% серед жінок).
1210 осіб на місяць — середньомісячна смертність серед остарбайтерів у 1943 році.
Близько 100 тисяч остарбайтерів померло за час перебування на роботах у Німеччині.
Джерело:https://www.nv.ua