Євреї-поліцаї
- 25 січня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 608
-
Крім німецьких євреїв, які перебували на службі у вермахті, були і ті євреї, які охороняли єврейські гетто, а потім разом з нацистами знищували своїх же одноплемінників, при цьому, вислужуючись перед німцями, проявляли до євреїв ще більшу жорстокість, ніж найбільш «відморожені» прислужники з інших народів.
Окупувавши Польщу, Прибалтику, Україну і Білорусію — традиційний ареал розселення євреїв, німці створили у великих містах гетто, в які переміщували євреїв з метою ізоляції їх від неєврейського населення.
На відміну від звичайних поліцаїв, поліцаї-євреї не отримували ні пайка, ні платні, і тому єдиними засобами прогодуватися були грабіж і здирництво.
Це як в тому анекдоті — дали пістолет, крутись як хочеш. Правда, пістолети рядовим поліцаям не видавали — їх мали лише начальники загонів і коменданти. Гвинтівки ж поліцейським видавали лише на час рострілів.
Загони єврейської поліції були досить великими. У Варшавському гетто єврейська поліція налічувала близько 2500 чоловік; в гетто міста Лодзь — 1200; у Львові — до 500 осіб; у Вільнюсі — до 250 чоловік.
Багато єврейських поліцаїв нажили на цьому досить пристойні статки до кінця війни, але найбільші статки нажили члени і голови юденратів — створених німцями органів єврейського самоврядування, керівниками яких найчастіше ставали кагальні старости. По-перше, вони брали хабарі за право вступу в поліцію, а по-друге, поліцаї приносили їм частку з награбованого. Брали вони хабарі і з простих євреїв за право відстрочки відправки в концтабір. Таким чином, найбагатші євреї, як правило, виживали, а керівництво юденратів не тільки вижило, але за підсумками війни стало ще багатшим. Крали вони всюди, де тільки можна. Навіть мізерні 229 грамів пайка, встановленого німцями для євреїв, вони примудрилися скоротити до 184.
Створюючи юденрати, німці, як правило, спиралися на верхівку кагалу. Справа в тому, що з давніх часів у кожній єврейській громаді був свій кагал — орган самоврядування, який виступав посередником між евреямя і владою тієї держави, на території якої ця громада проживала. На чолі кагалу стояли четверо старост (роші), за ними йшли «почесні особи» (туви). У підпорядкуванні кагалу завжди знаходився загін кагальної варти на чолі з шамешем. Загнавши євреїв у гетто, німці просто перейменували кагали в юденрати, а шамеші стали начальниками поліції.
Частина колишніх членів єврейської поліції Вільнюса, Каунаса і Шауляя влітку 1944 року були заарештовані НКВД і засуджені за співпрацю з німцями. Ті ж поліцаї і члени юденратів, що в руки НКВД не потрапили, вдало репатріювалися в Ізраїль і користувалися там шаною і повагою. Їх «подвигам» знайшлося виправдання навіть у Талмуді, що закликає будь-якими способами зберегти хоча б краплю єврейської крові. Євреї розсудливо вирішили так: якби поліцаї не пішли на слугування до німців, то німці убили б їх разом з іншими євреями, а вбиваючи своїх одноплемінників, яких все одно вбили б німці, вони врятували від знищення хоча б частину євреїв — самих себе.
Окупувавши Польщу, Прибалтику, Україну і Білорусію — традиційний ареал розселення євреїв, німці створили у великих містах гетто, в які переміщували євреїв з метою ізоляції їх від неєврейського населення.
На відміну від звичайних поліцаїв, поліцаї-євреї не отримували ні пайка, ні платні, і тому єдиними засобами прогодуватися були грабіж і здирництво.
Це як в тому анекдоті — дали пістолет, крутись як хочеш. Правда, пістолети рядовим поліцаям не видавали — їх мали лише начальники загонів і коменданти. Гвинтівки ж поліцейським видавали лише на час рострілів.
Загони єврейської поліції були досить великими. У Варшавському гетто єврейська поліція налічувала близько 2500 чоловік; в гетто міста Лодзь — 1200; у Львові — до 500 осіб; у Вільнюсі — до 250 чоловік.
Багато єврейських поліцаїв нажили на цьому досить пристойні статки до кінця війни, але найбільші статки нажили члени і голови юденратів — створених німцями органів єврейського самоврядування, керівниками яких найчастіше ставали кагальні старости. По-перше, вони брали хабарі за право вступу в поліцію, а по-друге, поліцаї приносили їм частку з награбованого. Брали вони хабарі і з простих євреїв за право відстрочки відправки в концтабір. Таким чином, найбагатші євреї, як правило, виживали, а керівництво юденратів не тільки вижило, але за підсумками війни стало ще багатшим. Крали вони всюди, де тільки можна. Навіть мізерні 229 грамів пайка, встановленого німцями для євреїв, вони примудрилися скоротити до 184.
Створюючи юденрати, німці, як правило, спиралися на верхівку кагалу. Справа в тому, що з давніх часів у кожній єврейській громаді був свій кагал — орган самоврядування, який виступав посередником між евреямя і владою тієї держави, на території якої ця громада проживала. На чолі кагалу стояли четверо старост (роші), за ними йшли «почесні особи» (туви). У підпорядкуванні кагалу завжди знаходився загін кагальної варти на чолі з шамешем. Загнавши євреїв у гетто, німці просто перейменували кагали в юденрати, а шамеші стали начальниками поліції.
Частина колишніх членів єврейської поліції Вільнюса, Каунаса і Шауляя влітку 1944 року були заарештовані НКВД і засуджені за співпрацю з німцями. Ті ж поліцаї і члени юденратів, що в руки НКВД не потрапили, вдало репатріювалися в Ізраїль і користувалися там шаною і повагою. Їх «подвигам» знайшлося виправдання навіть у Талмуді, що закликає будь-якими способами зберегти хоча б краплю єврейської крові. Євреї розсудливо вирішили так: якби поліцаї не пішли на слугування до німців, то німці убили б їх разом з іншими євреями, а вбиваючи своїх одноплемінників, яких все одно вбили б німці, вони врятували від знищення хоча б частину євреїв — самих себе.