УВІЧНЕНО ПАМ'ЯТЬ ВЧИТЕЛЯ, ПРОСВІТЯНИНА, ПАТРІОТА
- 06 квітня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 752
У березні, в день 100-річчя утворення Української Центральної Ради, в Любарецькій середній школі відбулася науково-краєзнавча конференція з теми «Просвітяни в боротьбі за незалежну і вільну Україну», присвячена ювілейній даті Бориспільської «Просвіти», створеної 3 квітня 1917 року.
Це свідчення того, що свідомі і патріотично налаштовані бориспільці, сприйнявши Центральну Раду як національний державний орган України, на громадських засадах заснували організацію «Просвіта» і першими приступили до бібліотечно-лекційної та театрально-концертної діяльності: читали населенню лекції з історії, географії, збирали кошти на спорудження бюста Т. Шевченка в Борисполі
Серед активних членів «Просвіти» був Андрій Михайлович Гопкало. Він першим в рідному селі Любарці втілював у життя просвітянські ідеї, працював учителем фізики, але був всебічно ерудований і міг викладати історію, географію, хімію, знав п’ять мов. Організовував висадження дерев обабіч доріг, керував у школі драматичним гуртком, організовував виставки, був у вирі сільських подій і громадського життя. Він залишив добру пам’ять у жителів села і всіх, хто його знав і розділяв його гірку долю.
Навчаючись в університеті св. Володимира в Києві, Андрій Гопкало був заарештований за революційну діяльність і відправлений на каторгу й довічне заслання в далеку Єнісейську губернію. Але за Тимчасового уряду був амністований і повернувся у рідне село.
За словами Олекси Засенка, літературознавця, доктора філологічних наук, учня А. М. Гопкала, «царський засланець-каторжанин» був справжнім народним учителем. Саме йому було відкрито пам’ятну дошку на фасаді школи. З цієї нагоди сюди приїхали, внуки і праправнуки Андрія Гопкала Ю. І. Мітюшкін, В. Ф. Кисільова, С. О. Старовіт, праправнук Дмитрик Пархомчук, президент Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого, кандидат педагогічних наук В. В. Стрілько, кандидат історичних наук Л. М. Бриль, члени районної організації Національної спілки краєзнавців України Л. Г. Гриценко, П. Ф. Зінченко, автор цих рядків, вчителі історії шкіл району, секретар сільської ради Катерина Барановська.
На урочистій лінійці вишикувалися учні школи. Звучить Гімн України. Право відкрити меморіальну дошку надано правнуку Ю. І. Мітюшкіну. Спадає покривало і перед зором присутніх посталє на гранітній дошці фотографія Андрія Гопкала з написом: «У цій школі в 1918–1937 роках працював учителем Гопкало Андрій Михайлович, голова «Просвіти» с. Любарці, ініціатор побудови нової школи. Переслідувався за українську національно-патріотичну діяльність владою царської Росії і Радянської держави. Репресований в 1938 р. Загинув у таборах в 1939 році. Реабілітований в 1985 році». Про світле і чесне ім’я на урочистостях говорили директор школи Ігор Засенко, онука А. М. Гопкала Вікторія Кисільова, президент Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого Валентина Стрілько, поет-земляк, член Національної спілки письменників України Петро Засенко.
Після урочистої лінійки всі учасники розмістилися в просторому кабінеті, де робота продовжилася за програмою науково-краєзнавчої конференції. Методист райметодкабінету Л. М. Бриль зосередила увагу на вивченні питань діяльності «Просвіти» на уроках та в позакласній роботі з історії України. Директор школи І. В. Засенко на основі архівних джерел та спогадів розповів про Андрія Гопкала як організатора і керівника «Просвіти» в Любарцях. В. В. Стрілько презентувала свою щойно видану книгу «Янголи України», в якій представлені архівні документи й розповіді про Андрія Гопкала та членів Бориспільської «Просвіти», бандуристів, вчителів, рядових бориспільців, які були палкими патріотами України, активними учасниками антибільшовицького спротиву 1920 року.
Вчитель історії Вороньківської ЗОШ I-III ступенів Наталія Петренко розповіла про діяльність вороньківської «Просвіти» і її організатора П. Козловського.
Програмою конференції був передбачений круглий стіл та презентація ще одної книги Валентини Стрілько-Тютюн «Червоний терор. Політичні репресії на Бориспільщині (1920–1950 роки»). Це яскравий документ-сповідь про трагічні сторінки про репресованих українських діячів, учасників збройного опору, інтеліґенцію, жінок, хліборобів, заможних селян, дворян, засуджених до розстрілу і тривалими роками заслання до Сибіру. Це книга про надбання «славної перемоги жовтневої революції», про ненаситність розправи більшовицької влади зі своїми опонентами — «буржуазними націоналістами» та вигаданими «ворогами» будівництва «світлого майбутнього».
Своїми враженнями про трагічні сторінки в часи терору поділилися директор Бориспільського районного краєзнавчого музею села Іванків Петро Зінченко і методист районного методкабінету Леонід Гриценко. Адже книга наповнена архівними документами і розповідає про долю жителів Борисполя і сіл району. А їх — понад тисяча імен, які зазнали жорстоких і немилосердних катувань в роки «диктатури пролетаріату» і сталінсько-беріївських репресій, коли за один день розстрілювали десятки жителів Борисполя і сіл району.
Науково-краєзнавча конференція, відкриття меморіальної дошки першому просвітянину села Любарці Андрію Гопкалу збагатили знаннями вчителів про незвідані сторінки нашої трагічної і героїчної історії періоду 20–30 років ХХ століття.
Це свідчення того, що свідомі і патріотично налаштовані бориспільці, сприйнявши Центральну Раду як національний державний орган України, на громадських засадах заснували організацію «Просвіта» і першими приступили до бібліотечно-лекційної та театрально-концертної діяльності: читали населенню лекції з історії, географії, збирали кошти на спорудження бюста Т. Шевченка в Борисполі
Серед активних членів «Просвіти» був Андрій Михайлович Гопкало. Він першим в рідному селі Любарці втілював у життя просвітянські ідеї, працював учителем фізики, але був всебічно ерудований і міг викладати історію, географію, хімію, знав п’ять мов. Організовував висадження дерев обабіч доріг, керував у школі драматичним гуртком, організовував виставки, був у вирі сільських подій і громадського життя. Він залишив добру пам’ять у жителів села і всіх, хто його знав і розділяв його гірку долю.
Навчаючись в університеті св. Володимира в Києві, Андрій Гопкало був заарештований за революційну діяльність і відправлений на каторгу й довічне заслання в далеку Єнісейську губернію. Але за Тимчасового уряду був амністований і повернувся у рідне село.
За словами Олекси Засенка, літературознавця, доктора філологічних наук, учня А. М. Гопкала, «царський засланець-каторжанин» був справжнім народним учителем. Саме йому було відкрито пам’ятну дошку на фасаді школи. З цієї нагоди сюди приїхали, внуки і праправнуки Андрія Гопкала Ю. І. Мітюшкін, В. Ф. Кисільова, С. О. Старовіт, праправнук Дмитрик Пархомчук, президент Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого, кандидат педагогічних наук В. В. Стрілько, кандидат історичних наук Л. М. Бриль, члени районної організації Національної спілки краєзнавців України Л. Г. Гриценко, П. Ф. Зінченко, автор цих рядків, вчителі історії шкіл району, секретар сільської ради Катерина Барановська.
На урочистій лінійці вишикувалися учні школи. Звучить Гімн України. Право відкрити меморіальну дошку надано правнуку Ю. І. Мітюшкіну. Спадає покривало і перед зором присутніх посталє на гранітній дошці фотографія Андрія Гопкала з написом: «У цій школі в 1918–1937 роках працював учителем Гопкало Андрій Михайлович, голова «Просвіти» с. Любарці, ініціатор побудови нової школи. Переслідувався за українську національно-патріотичну діяльність владою царської Росії і Радянської держави. Репресований в 1938 р. Загинув у таборах в 1939 році. Реабілітований в 1985 році». Про світле і чесне ім’я на урочистостях говорили директор школи Ігор Засенко, онука А. М. Гопкала Вікторія Кисільова, президент Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого Валентина Стрілько, поет-земляк, член Національної спілки письменників України Петро Засенко.
Після урочистої лінійки всі учасники розмістилися в просторому кабінеті, де робота продовжилася за програмою науково-краєзнавчої конференції. Методист райметодкабінету Л. М. Бриль зосередила увагу на вивченні питань діяльності «Просвіти» на уроках та в позакласній роботі з історії України. Директор школи І. В. Засенко на основі архівних джерел та спогадів розповів про Андрія Гопкала як організатора і керівника «Просвіти» в Любарцях. В. В. Стрілько презентувала свою щойно видану книгу «Янголи України», в якій представлені архівні документи й розповіді про Андрія Гопкала та членів Бориспільської «Просвіти», бандуристів, вчителів, рядових бориспільців, які були палкими патріотами України, активними учасниками антибільшовицького спротиву 1920 року.
Вчитель історії Вороньківської ЗОШ I-III ступенів Наталія Петренко розповіла про діяльність вороньківської «Просвіти» і її організатора П. Козловського.
Програмою конференції був передбачений круглий стіл та презентація ще одної книги Валентини Стрілько-Тютюн «Червоний терор. Політичні репресії на Бориспільщині (1920–1950 роки»). Це яскравий документ-сповідь про трагічні сторінки про репресованих українських діячів, учасників збройного опору, інтеліґенцію, жінок, хліборобів, заможних селян, дворян, засуджених до розстрілу і тривалими роками заслання до Сибіру. Це книга про надбання «славної перемоги жовтневої революції», про ненаситність розправи більшовицької влади зі своїми опонентами — «буржуазними націоналістами» та вигаданими «ворогами» будівництва «світлого майбутнього».
Своїми враженнями про трагічні сторінки в часи терору поділилися директор Бориспільського районного краєзнавчого музею села Іванків Петро Зінченко і методист районного методкабінету Леонід Гриценко. Адже книга наповнена архівними документами і розповідає про долю жителів Борисполя і сіл району. А їх — понад тисяча імен, які зазнали жорстоких і немилосердних катувань в роки «диктатури пролетаріату» і сталінсько-беріївських репресій, коли за один день розстрілювали десятки жителів Борисполя і сіл району.
Науково-краєзнавча конференція, відкриття меморіальної дошки першому просвітянину села Любарці Андрію Гопкалу збагатили знаннями вчителів про незвідані сторінки нашої трагічної і героїчної історії періоду 20–30 років ХХ століття.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець
Фото із сайту schoollubartsi.in.ua