(04595) 9-13-02
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 20`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі та районі
  Містить - авторські статті, хроніку, программу, оголошення, рекламу

ФАЛЬШ І ТУПІСТЬ ЗА 9 тис. В МІСЯЦЬ

  • 05 жовтня 2017
  • Відгуки :0
  • Переглядів: 72
  • 0

Нещодавня ідея уряду підвищити зарплату шкільним вчителям до 9 тис. грн. на місяць стала довгоочікуваним кроком вшанування праці українських вчителів й водночас колосальним розтринькуванням грошей платників податків для фінансування неефективного паразитизму.
Як школа робить українців бідними
Українська система шкільної та середньої освіти нагадує чорну діру, яка поглине будь-яку кількість мільярдів гривень і незмінно залишиться дірою. А вся справа в ефективності та результативності, яку чиновники вимірюють паперовим окозамилюванням, в той час як реальний стан справ у пересічній школі дисонує між халатністю та криміналом. А самі школи перетворилися на конвертаційні центри клієнтів для репетиторства та збору коштів з батьків.
До прикладу, українці платять одні з найвищих податків, з яких фінансуються і утримання та ремонти шкіл, і всі управління освіти, і зарплати вчителям. Окрім того, батьки українських школярів додатково змушенні здавати гроші на ремонти класів, купівлю меблів та штор, на подарунки вчителям, класним керівникам. Але навіть після цих платежів, батьки, які хочуть, щоб їхні школярі мали знання для здачі ЗНО чи до прикладу, володіли англійською, змушені окремо оплачувати роботу репетиторів, тому що на багатьох уроках, зазвичай, їх нічого не навчили.
Одна година репетиторства в залежності від предмету та професійної амбітності репетитора на Львівщині коштує від 80 до 350 гривень А повний курс підготовки до ЗНО, наприклад, з англійської мови коштує близько 1000 доларів, з хімії чи біології — від 600–800 доларів. Нащо тоді утримувати школу та вчителів, якщо цих самих освітніх результатів можна досягти за рік-два репетиторства? То ж не дивно, чому українці є найбіднішою нацією Європи. Ми переплачуємо втричі за автомобілі, за кредити, за найдорожчі комунальні послуги, і ще й тричі платимо за освіту, за яку європейці платять один раз.
І хоча нічого немає в тому, що вчителі після уроків додатково займаються з учнями, якби не фактичне перетворення шкільної професії на майданчик пошуку клієнтів для власного бізнесу. А дуже часто не просто пошуку, але й примусу. За останні кілька років існування ЗНО батьки та учні зіткнулися з явищем, коли багато вчителів у школах цілеспрямовано майже нічого не вчать дітей на уроках, навмисне туманно пояснюють матеріал і змушують учнів ходити до них на платне репетиторство. Частими є випадки, коли такі вчителі життя не дають учням, які ходять не до них, а до інших репетиторів. В такому випадку на позитивні оцінки чи добре ставлення цим учням годі й сподіватися. В школі такі вчителі майже не ведуть занять, а лише отримують зарплату в кілька тисяч гривень, де-факто лише за присутність. Ще жоден вчитель не поніс відповідальності за те, що нічого не навчив, при тому — що це головний показник його роботи.
В українських школах є десятки тисяч вчителів іноземних мов — англійської, французької, німецької, проте рівень знання цих мов у школярів насправді дуже низький. Надзвичайно малий відсоток дітей може спілкуватися англійською на базі шкільних уроків, а для ґрунтовного знання мови слід відвідувати платного репетитора чи мовну школу. Виходить, що в Україні десятки тисяч людей роками отримують зарплату від трьох до п’яти тисяч гривень щомісячно не виконуючи своєї головної функції. Учні все одно йдуть до репетиторів, бо нічого не навчилися у школах.
Виникає справедливе запитання: за що українська держава платить з бюджету зарплати вчителям, від роботи яких не має жодної користі? Ми що, найбагатша держава Європи, яка не має більше на що витрачати гроші, окрім як на фінансування працівників, які погано працюють і підтверджують нульовий ефект від своєї роботи?
Одна директриса мовної школи дуже довго шукала викладачку англійської, тому що ставила обов’язкову умову: щоб раніше не працювала в школі. За її словами, таких вже не перевиховаєш: там педагоги вчаться халявити, дають які-небудь завдання учням і не працюють на результат, не вміють бути ефективними тренерами. Попри те, що в школах працює чимало сумлінних професіоналів, які дійсно віддають серце дітям, тим не менше, ефективність шкільного навчання залишається сумнівною. Інноваційна чиновницька ідея, щоб діти вчитися у школі цілих 12 років за таких умов звучить як знущання. Адже це означатиме ще один змарнований рік вже дорослого життя.
Паперові професіонали
При цьому на паперах у всіх вчителів завжди все відповідно до інструкцій. Будь-яка перевірка роботи вчителя здійснюється найбільш неефективним бюрократичним методом — паперами та буквоїдством. Головне — правильно, до дрібниць оформлені та скачані з Інтернету папери. Ви б хотіли, щоб механік вашого авто, столяр, сантехнік чи будівельник звітували вам про виконану роботу паперами та інструкціями? А вчитель звітує паперами, написаними за єдино правильними педагогічними канонами найновіших інструкцій Міносвіти.
А інколи вчителі звітують показушними виставами у вигляді «відкритих уроків», для яких діти зазвичай місяць репетирували свої ролі, а вчителів та начальство в сусідньому класі вже чекав щедро накритий стіл та канапки з червоною ікрою. І будьте впевненні — оцінка «педагогічної майстерності» вчителя завжди була позитивною.
Іноді в системі освіти проводять «системні» реформи. Замість «Навчальний план» в документах тепер слід писати «Навчальна програма». І не дай Бог десь залишити старі заголовки — можна потрапити в немилість до директора. Або роками писали в програмі «модуль», а тепер якась світла голова з Міністерства освіти надіслала вказівку писати «змістовний модуль» — і всі педагоги купують пачки паперу для заміни кількох слів у старих документах. А інструкції в Міносвіти міняються навіть не щороку, а мало не щомісяця — адже бюрократам треба імітувати бурхливу реформаторську діяльність за рахунок платників податків.
Вчитель має мати на кожен урок купу паперів, в яких заздалегідь на рік написано, які слова він говоритиме кожної частини уроку, які питання учням задаватиме, які навчальні методи використовуватиме (поточне тестування, диктант, усне та письмове опитування). Хоча, будьмо відвертими, на практиці жоден вчитель не скористався цими паперами на своїх заняттях. Уроки ведуться в залежності від ситуації, але кілограми фальшивих та паперових документів все одно мусять бути, адже освітні чиновники вважають, що без них «неможливо вести урок».
Окремою паразитичною категорією педагогів є методисти, які отримують непогані доплати за паперове буквоїдство та фальшиві організації «відкритих уроків». Мислячі вчителі жартують, що методисти — це ті, хто сам викладати не вміє, тому вчить інших як це робити правильно за документами.
Цікаво, що реально вчитель може вести уроки як завгодно — головне, щоб в його навчальних документах все було правильно і звучало інноваційно. В українських реаліях багато вчителів можуть взагалі не виконувати робочих обов’язків і, навіть, не проводити уроків, натомість, — цілими годинами пити каву в учительській, а під час занять і базікати про життя, погоду і політику з колегами. Такі ситуації є досить поширеними у школах, в яких слабкий директорський контроль або якщо вчителі мають панібратські відносини з педагогічним керівництвом.
Навіть на уроках багато вчителів можуть замість теми заняття, розповідати учням все що завгодно: своє бачення політичної ситуації в країні та світі, новин моди, спортивних подій чи навіть власних історій з дитинства. На відміну від інших професій, у вчителів завжди багато можливостей полегшувати собі роботу, переходячи з учнями на улюблені теми розмови, а то й взагалі ввімкнути в класі якийсь фільм і продовжити пити каву з тортом у вчительській. У багатьох школах є цілий прошарок вчителів, переважно трудовиків чи фізкультурників, які давши дітям м’яч чи якесь заняття, практично не проводять уроків за навчальною програмою. Учні зазвичай раді таким вчителям, які нічого не вчать і нічого не заставляють їх робити. Мабуть, в кожного в школі були вчителі, які нічого нас не навчили зі свого предмету, бо теревенили з учнями на сторонні теми. Сьогодні таким вчителям збираються підвищити зарплату до 9 тисяч гривень.
Безумовно, не можна вимагати лише від вчителя, і нічого не робити для підвищення відповідальності учнів, які порушують дисципліну, заважають вчителю ефективно вести урок та й просто не бажають вчитися. Є ціла категорія учнів, які ніколи в житті не вчили уроків і не збираються цього робити. Щоб не робив і як би не зацікавлював вчитель — вони все одно не вчитимуться, позаяк курити за школою чи вживати алкоголь їм цікавіше. Часто такі учні подають поганий приклад однокласникам, які також перестають вчитися, приєднавшись до «шкільного дна». Навчити таких можна або спецметодами, або виключенням зі шкіл за неуспішність у старших класах. Хто не хоче вчитися — нехай не заважає це робити іншим та реалізовує себе в іншій сфері. Українські державні школи повинні стати ефективними навчальними центрами ХХІ століття, а не збіговиськом дармоїдів-вчителів та двієчників-учнів.
Тож українцям слід подумати над тим, що левова частка їхніх податків тепер піде на підвищення зарплати тим самим вчителям, яким треба ще здати за ремонт класу та окремо заплатити за репетиторство. Адже збільшення фінансування та педагогічного паперообігу без системних реформ залишиться  витрачанням грошей на вітер.

P.S. Автор цих рядків має 6 років педагогічного стажу в ліцеї, інституті та коледжі (де перші курси навчаються за шкільною програмою), тому не зі слів знає недоліки системи української освіти і, попри те, що сам є педагогом, виступає проти педагогічного паразитизму та за кардинальні реформи та ефективну освіту для українців.

Валерій МАЙДАНЮК,
викладач
leopolis.news


 
 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.