РОЗСТРІЛ «НОВОЧЕРКАСЬКОГО МАЙДАНУ» 2 ЧЕРВНЯ 1962 РОКУ

Ті, хто хворіє на ностальгію за Радянським Союзом, дуже часто люблять повторювати, мовляв, в СРСР погано жилося тільки всіляким «нетрудовим елементам» і ледарям, а ось робітникам і селянам жилося дуже добре — у цій країні вони користувалися всіма правами і привілеями. Слово робочої людини було законом, до нього прислухалося навіть найвище керівництво. Коли починаєш спілкуватися з такими співрозмовниками про Новочеркаський розстріл 1962 року, то виявляється, що вони про нього нічого не знають, або знають, але не хочуть говорити...

Події у Новочеркаську 1962 року — це приклад боротьби простих людей за свої права, що закінчилася трагедією. Тоді цей випадок похитнув легітимність радянської влади навіть в очах її затятих адептів, адже вони часто любили повторювати, що на відміну від «царської Росії з безправними робітниками», в СРСР їхні права поважаються. А з огляду на згадану подію, виходить, що революція нічого не змінила — залишилася і бідність, і безправ’я, і розстріли демонстрацій.
Для повнішого розуміння того, що сталося в Новочеркаську, спершу погляньмо на загальну ситуацію в країні. На початку шістдесятих років в СРСР виникла важка економічна ситуація через чергову підтримку й спонсорування прорадянських режимів в далеких країнах (іноземні країни-сателіти вкотре виявилися вартіснішими за власних громадян), до того ж через гонку озброєнь сильно постраждала споживча галузь — Союзу навіть довелося закуповувати зерно за кордоном. У магазинах стали виростати довгі черги.
Через скрутну економічну ситуацію влада Новочеркаська вирішила переглянути розміри оплати праці на Новочеркаському електровозобудівному заводі — зарплата була знижена на 30–35 % — це відбулося пізньою весною 1962 року. За кілька місяців до цього, взимку 1962 року було збільшено і норми виробітку. А 1 червня по радіо було оголошено про «тимчасове» підвищення цін на м’ясо, молоко та інші продукти. Повідомлення шокувало всю країну, а робітників Новочеркаська поставило на межу злиднів — їхнє місто і до цього було небагатим, у магазинах були порожні прилавки, багато робітників жили в бараках, а ті, хто знімав кімнату, витрачав на неї третину зарплати.
1 червня 1962 року перед зміною робітники прийшли на мітинг проти підвищення цін, в ході якого директор заводу Курочкін, побачивши торговку з пиріжками, кинув необережну фразу: «Не вистачає на м’ясо — їжте пиріжки з лівером», чим викликав загальне обурення і після чого робітники оголосили загальний страйк. Одна з груп робітників увімкнула заводський гудок. Стали з’являтися плакати «М’ясо, масло, підвищення зарплати», «Нам потрібні квартири».
У ніч на 2 червня у місто були стягнуті війська МВС і КДБ, в ряди протестувальників стали впроваджувати «співробітників у цивільному». 2 червня, коли заводська територія вже не вміщала всіх протестувальників, мітинг продовжився на центральній площі міста біля обкому ЦК КПРС. До цього часу місто було оточено військами, територія заводу також була оточена армією. Від армії надійшла вимога вийти на роботу, на що робітники відповіли: «Хай працює армія, яка захопила завод!».
У будівлі міськадміністрації було повно солдат. Як пишуть місцеві, всі вони були кавказьких національностей, тому що влада боялася, що росіяни можуть підтримати повсталих. Під час словесної перепалки з демонстрантами один із солдатів розбив скло і вдарив прикладом жінку, після чого натовп ринув до будівлі і захопив будівлю міськкому партії. Почався мітинг, під час якого повідомили, що вночі та вранці в місті проводилися арешти, багатьох заарештованих били. Площу з людьми стали оточувати солдати — один з командирів вийшов до людей і, оголосивши, що отримав наказ стріляти в натовп, застрелився.
Але вогонь був все ж відкритий. Як встановило розслідування, проведене в 90-і роки, по натовпу стріляли не солдати. На дахах в центрі міста сиділи 10 снайперів і було встановлено 2 кулемети — імовірно, з числа внутрішніх військ і КДБ. Достеменно відомо, що напередодні трагедії в готель «Дон» приїхали «музиканти» в кількості 27 осіб, яких разом з «диригентом» негайно поселили в зазначених номерах, попередньо виселивши звідти мешканців. Це дуже схоже на розстріл київського Майдану в лютому 2014 року з будівлі готелю «Україна».
У результаті стрільби по людях загинуло 26 і було поранено 87 осіб — і це тільки за «офіційними» даними, які явно врахували далеко не всіх. Вся площа була залита кров’ю. Загиблих ховали таємно і в різних місцях, безліч уцілілих учасників демонстрації пройшли через табори і в’язниці. Ці люди не протестували проти радянської влади — вони просто хотіли справедливості і гідного життя, за що і були знищені.
Наступного дня, залишивши марні спроби відмити бурі плями крові з асфальту, влада просто заасфальтувала площу. Увечері того ж дня на цій же площі влада міста влаштувала танці для молоді, щоб «та змогла відігнати від себе відсторонені думки»...
politolog.net