(04595) 9-13-02
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 20`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі та районі
  Містить - авторські статті, хроніку, программу, оголошення, рекламу

ЯК ПОЖИВАЄТЕ, ЛІКАРЮ?

  • 15 червня 2017
  • Відгуки :0
  • Переглядів: 39
  • 0

Сьогодні, коли в України проводять всілякі реформи, не можна поза увагою залишати чи не найголовнішу з них — реформу медичної галузі. Адже саме вона визначатиме наше майбутнє життя і саме від неї у подальшому залежатиме збереження здоров’я громадян України. Тож на цю та інші теми ми вирішили поспілкуватися з відомим у нашому місті терапевтом, лікарем загальної практики сімейної медицини, головою профспілки місцевого Центру первинної медико-санітарної допомоги Степаном Капущаком.

— Степане Івановичу, після кількох десятків років Вашої праці на благо громади у Бориспільській центральній районній лікарні, коли Ви вже маєте загальне визнання і повагу від людей, вважав би за необхідне спершу поспілкуватися про початок Вашого трудового шляху. Отже, що чи, можливо, хто спонукав Вас обрати життєвий шлях лікаря?
— Ніхто мене не питався й іншого вибору у мене не було. Коли я закінчив 8-річку, батько за руку привів мене в Івано-Франківське медучилище, яке готувало фельдшерів суто для війська. Тож за цією спеціальністю 2 роки служив в армії.
— Але ж, імовірно батько помітив у Вас якісь нахили до медицини?
— Ні, до медицини… — я взагалі не розглядав такий варіант. Але обрати цей шлях спонукали обставини. У нашому селі не було середньої школи, а щоб отримати середню освіту потрібно було їздити автобусом до сусіднього села за 9 кілометрів. Тому раціональніше було одночасно і середню освіту здобувати, і вчитися за спеціальністю, тобто набувати професію. У медучилищі вчили дівчат на акушерів, медсестер звичайних і педіатричних, фармацевтів, а хлопців — на фельдшерів. По закінченню випускники здобували середню медичну освіту.
— Вчитися було цікаво?
— Спочатку, коли викладали анатомію, фізіологію, мені було не дуже цікаво, а ось коли пішла вже практична медицина (робили ін’єкції, оглядали хворих), стало цікавіше. І десь після другого курсу мені професія медичного працівника стала подобатися.
— А обрали терапевтичний напрямок на якому етапі?
— Уже на завершенні навчання в Івано-Франківському медичному інституті на факультеті «Лікувальна справа». Цей факультет був базовим для всіх майбутніх лікарів. Але, якщо чесно, знову ж таки — обирати не доводилося. Оскільки держава оплачувала моє навчання, то вже на інтернатурі у 1993 році був направлений на роботу в м. Ірпінь Київської області, мою дружину спрямували в Бучу працювати акушером-гінекологом. Проте, оскільки там не було де жити й у зв’язку з тим, що дружина, Людмила Іванівна, була родом із села Гора, нас оздороввідділ відразу перенаправив у Бориспіль, а тут у поліклініці були вільні місця тільки лікарів-терапевтів. Тож пішли разом в інтернатуру по терапії. Провчилися ще 2 роки і були вже направлені в Бориспільську центральну районну лікарню працювати терапевтами. Ось і весь вибір. А вже коли створився Центр первинної медико-санітарної допомоги, нас перевели до нього, ми пройшли піврічне стажування, здали іспит і отримали сертифікат лікаря загальної практики сімейної медицини. Тож сьогодні маю два сертифікати: лікаря-терапевта вищої категорії і лікаря загальної практики сімейної медицини.
— А житло, яке Вам виділили у нашому місті, так приватизувати і не дозволили? І це на тлі теперішніх дозволів приватизувати навіть кімнати у гуртожитках…
— На жаль, так. Цю квартиру ми і нині орендуємо. За неї суджуся... Нині справа перебуває у Вищому спеціалізованому суді.
— Нещодавно медики пікетували Кабінет міністрів України. З якої причини? Ви брали у цьому участь?
— Так, брав. Після того, як зрівняли мінімальну заробітну плату лікаря, який прийшов працювати після інституту, і медсестри, яка пропрацювала 10 чи 15 років, усі стали отримувати 3 200 грн. Що ж виходить? Про освітян потурбувалися — їм підняли два тарифні розряди, а в медичній галузі цього не зробили. Тут «зрівняйлівка». Те, що Гройсман каже, що лікарі отримують по 7 тис. грн., є неправдою. Такого нема! Прожитковий мінімум підвищили, а нам нічого не підвищили. Не думаю, що ми отримуватимемо 30 тис., як того обіцяють після проведення медичної реформи. Це все гра! Тож пікетували Кабмін саме, аби прибрали цю «зрівнялівку» і підвищили нам два тарифних розряди, щоби лікарі отримували хоча б по 7 тис. гривень.
— Й уряд до вас дослухався?
— Поки що ні. Пікетування виявилося безрезультатним. Але боротьба триватиме, допоки відповідні кошти не закладуть у держбюджет.
— Останнім часом доводиться чути, ніби медицину у нашому місті хочуть поділити. Тобто місто хоче мати якісь свої медичні заклади, підпорядковані міській адміністрації, район,відповідно, свої… На Вашу думку, чи доцільний такий поділ?
— З початку запровадження медичної реформи у нас уже відбувся певний поділ, щоправда, він не був пов’язаний зі зміною адміністративного підпорядкування. Прибрали «Швидку медичну допомогу», зробили «Екстрену допомогу». Є також Бориспільська ЦРЛ та Центр первинної медико-санітарної допомоги. Відповідно маємо трьох головних лікарів, трьох їхніх заступників.., тобто три медичних адміністрації — три відділи кадрів, три бухгалтерії, три завгоспи, а їм усім потрібно давати заробітні плати! Тепер хочуть, щоби був ще й міський центр первинної медико-санітарної допомоги… Тобто головних лікарів та медадміністрацій буде вже чотири!
— Тобто місто фінансуватиме свою медицину, а район — свою?
— Згідно з медичною реформою, державою будуть створені центри охорони здоров’я, які й розподілятимуть кошти на зарплату медпрацівникам та інше. Тобто місто й район не будуть цим займатися. А сільські мешканці так само не отримуватимуть кращої медичної допомоги, на відміну від містян. Тому я не бачу сенсу у поділі, про який Ви запитали.
— А якщо загалом глянути на цю медичну реформу, на Ваш погляд, що є у цій реформі позитивного, а що негативного?
— Наприклад, для нашого первинного центру буде усе позитивне. Первинна ланка медицини буде для пацієнтів безкоштовною. А ось уже вищий рівень медичного обслуговування у певних напрямах буде платним.
— Нині бориспільська медицина входить до Броварського госпітального округу. Що це означає?
— Деякі медичні послуги надаватимуться тільки в Броварах, а деякі — у Борисполі. А які саме — вирішуватимуть госпітальні ради. Тобто якщо, наприклад, вирішать, що пологовий будинок, буде у Броварах, то у Борисполі його не буде. Те ж саме вирішуватимуть по інфекційному відділенню та інших галузях медицини. Думаю, неврологію, відділення реанімації, травмпункт у нас залишать. Дільничні лікарні закриють, а на їхніх базах постануть медамбулаторії, де лікарі оглядатимуть хворих.
— Як Ви оцінюєте роботу нинішнього очільника міністерства охорони здоров’я? Адже про Уляну Супрун доводилися чути різні думки…
— Вважаю, що українській медицині не щастить з міністрами охорони здоров’я.
— Через свою нефаховість?
— Звичайно. Ну як згаданий Вами високопосадовець може провадити в Україні реформу, коли вона не знає, що таке фельдшерсько-акушерський пункт, що таке медамбулаторія, і не знає, як хворий рухатиметься знизу до верху? Як на мене, обіймати таку високу посаду має фахівець, що пройшов фельдшерсько-акушерський пункт, амбулаторію, центральну районну лікарню, а не потрапляти туди внаслідок якоїсь політичної заанґажованості.
— На Вашу думку, як тоді вирватися з цього «зачарованого (корупційного) кола»?
— Потрібно впроваджувати медичне страхування. І тоді не держава контролюватиме кошти на медицину, а страхові фонди як, наприклад фонд соціального страхування, де повністю наведено порядок. Однак медичне страхування, згідно з реформою, мають запровадити лише в 2020 році.
— З нагоди Дня медичного працівника, що би Ви хотіли побажати Вашим колегам, медичній галузі?
— Хочу побажати, щоб лікарям і медичним закладам, влада приділяла більше уваги. А то складається враження, що Бориспільська ЦРЛ не потрібна ні міській, ні районній владі. Полтавські медзаклади уже комп’ютеризовані! А Ви погляньте, які вікна в наших кабінетах — зі старими дерев’яними рамами та потрісканим склом, крізь яке вітер свище і які доводиться пластирем заклеювати. Чому вікна не міняють? Слава Богу, хоч стільці у коридорах поміняли. Так само і про лікарів: де надбавки? У столиці їх платять усім лікарям. У Борисполі ж — ні копійки! Якщо більшість терапевтів обслуговує переважно міських жителів, чому ми і досі працюємо в орендованих приміщеннях?
— Що ж, на цій «оптимістичній» ноті поки завершимо нашу розмову. І також бажаю Вам, Вашій дружині і всім медичним працівникам міцного здоров’я, витривалості і щоб держава, міська і районна влади, нарешті, стали вас поважати!



Спілкувався Вадим ШАПОШНІКОВ


 
 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.