Чи можливе примирення ветеранів Червоної та Української повстанської армій?

Примирення цілком можливе, бо, власне, війни між ними не було. Справжні ветерани Червоної армії, які дійшли до Берліна та Праги, після війни повернулися до звичного життя. Єдиними, хто не повернулися, були «доблестное НКВД», Сталін і його кліка. Саме вони по-звірячому вбивали підпільників ОУН та воїнів УПА. Вони хотіли українців повністю вивезти у північні краї Росії і там знищити. Але діяльність ОУН-УПА не дала цьому плану здійснитися. Коли Червона армія наступала, в ході звільнення західних областей України, то вона оминала важкі райони, де дислокувалися частини УПА, щоб не сповільнювати наступ. Ліквідовувати українських повстанців було покладено на НКВД і внутрішні війська СРСР.

«Зачистки», які проводились внутрішніми військами, були неефективними. Іноді солдати під час прочісування лісів, виявивши криївку з вояками УПА, не знищували їх, а просто доповідали, що нічого підозрілого не знайшли. Такий гуманізм був поширеним. Тому Кремль вирішив передати операцію по знищенню ОУН-УПА цілковито в руки НКВД, яке потім отримало назву МҐБ. «Доблесні чекісти» депортували не одне село на лісоповал та на рудники, замордували в рідних домівках тисячі людей. Особливо ці нелюди любили «утренники», коли вони перевдягалися у форму УПА і вирушали на криваві «гастролі» українськими західними селами — грабувати, палити, ґвалтувати, щоб відбити бажання селян підтримувати Національно-визвольну боротьбу УПА за Українську самостійну соборну державу. Тисячі українських повстанців були розстріляні, багатьох ув’язнили в таборах. Але вони не скорилися і «несли свій хрест» все життя. Справжні ветерани Червоної армії після перемоги відновлювали та відбудовували свою країну з руїн, приводили до порядку своє особисте життя, повернувшись до трудової діяльності.

Одним із «закидів» комуністів є те, що ніби ОУН-УПА знищила радянського генерала Миколу Ватутіна, талановитого воєначальника. Смерть М. Ватутіна повстанцям була абсолютно невигідна, бо не було мотиву його знищення. Ватутін «кровососом» України не був і операцій з ліквідації ОУН-УПА його ніяк не торкалися. Смерть генерала, імовірніше, була вигідна все-таки Сталіну і Жукову. Бо саме Ватутін разом з маршалом К. Рокосовським пропонували звільнити Київ ударом з Лютізького плацдарму, але Жуков наполіг на своєму варіанті (з Букринського). Цей удар Жукова захлинувся в крові. Довгі часи «совєтський кінематограф» показував, що цей маневр був відволікаючим. Насправді ж, це не так. Незадовго до початку цієї операції в район майбутнього наступу було скинуто 5000 парашутистів, левову частку яких відразу після висадки німці знищили.

Гітлерівці з тилу підтягнули сюди свіжі сили. Серед них — мотопіхотні та моторизовані дивізії, а також елітні формування СС «Вікінг»і «Валлонія» (згодом ці частини будуть знищені в Корсуні-Шевченківському оточенні). А ось війська на чолі з Миколою Ватутіним швидко взяли Київ з Лютізького плацдарму. Вдалими комбінаціями його армії було досягнуто стратегічної переваги Червоних військ над Вермахтом. Успішність та популярність генерала ставали небезпечними для деяких радянських керівників, тому його й ліквідували «свої», як у 1937 році маршала Тухачевського, але трішечки іншим способом.

Отже, була війна між ОУН-УПА та НКВД. А міф про «бандерівців», які буцімто стріляли в спину радянським солдатам є повною маячнею. Тож примирення ветеранів Української повстанської та Червоної армій, посварених комуністичною пропагандою, цілком можливе!

Історія України не повинна бути обмеженою рамками «соцреалізму», вона є багатогранна та суперечлива. Але це наша історія. І прийнявши її та зрозумівши, ми, українці станемо єдиним народом.

Валерій АНДРОЩУК,

голова Бориспільської РО ВО «Свобода»