(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Споконвіку було слово

  • 18 листопад 2011
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 452
  • Автор: admin
  • 0

Я дуже люблю... народну українську мову, звучну, барвисту і таку м’яку.
Л. Толстой

Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. «Мама, тато, баба, киця, гав», — лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання мови поглиблюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих. Згодом за допомогою слова вона пізнає таємничість і складність наук — географії, історії, біології, фізики, математики...

Олександр Олесь сказав про мову так: «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу».

День української писемності та мови — свято, яке було встановлено 9 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою і відтоді відзначається щороку. За церковним календарем — це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-літописця.

Цього патріотичного дня подарувати бориспільцям свято до міської централізованої бібліотеки завітало українське почесне подружжя Василя та Антоніни Литвинів. На заході порушувалися актуальні у всі часи теми: батьки і діти, музика, пісні, виборювання української правди, боротьба за землю і за право розмовляти рідною мовою, питання абортів, символ матері в Україні…

Василь Литвин з юності грає на бандурі і гості мали змогу споглядати, а точніше, слухати його таланти. Чоловік виконував пісні, що створювали духовну атмосферу патріотизму й одночасно журби, суму…

А пані Антоніна — також творчо обдарована особистість і в талантах не відстає від свого чоловіка. Вона пише вірші. На заході присутні почули її вірш про неньку. Окрім цього, свої думки викладає на папері у вигляді малюнків. Хоча ніколи малювати не вміла, та одного разу стиль її малюнків допоміг вдосконалити молодий художник. Це ще один доказ того, що за великого бажання все можливо. До виступу на заході жінка підійшла неординарно — вона розповідала казки та притчі на відповідну тематику. Так, гості співчували бідній героїні із легенди про жорстокого султана, яка не могла жити на чужині з нелюбом і через свою ж любов до рідної землі танула, як свічечка; захоплювалися людьми з ефіопської казки «Золота земля», які настільки цінували свою землю, що струшували її частинки з черевиків чужинців, що побували в гостях на їхній батьківщині; раділи за матір-героїню, яка виховувала хворого сина, жила в бідності та мала настільки сильне, щире материнське серце, що згодом знайшла щастя: зустріла коханого чоловіка, народила багато діточок, а померла аж тоді, коли останню внучку заміж видала. Поетеса-народознавець повідала і про давні українські звичаї — їй, колись юній дівчині, розказував про них її дід, а вона слухала, занотовувала та згодом видала книгу. До речі, учасники заходу мали змогу її придбати. Жінка також згадала повір’я про те, як у давнину добиралися пари.

Василь та Антоніна Литвини — люди, віддані Україні, які випромінюють патріотизм і підтримують дух української нації не лише словом, а й ділом — своїми віршами, малюнками, музикою та співом. Вони заряджають позитивною енергетикою. І, слухаючи таких людей, віриш у те, що вікова боротьба за українську незалежність немарна.

Марія Голуб

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.