(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

«О, земле втрачена, явися!»

  • 01 березня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 611
  • Автор: admin
  • 0

Пізнавально-мистецький захід, організатором якого виступив Історичний клуб «Холодний Яр», був присвячений 94-ій річниці проголошення самостійної Кубанської Народної Республіки.

Ведучий вечора, історик, письменник Роман Коваль, розповідав цікаві маловідомі історичні факти, пов’язані із Визвольними змаганнями початку ХХ ст. на Кубані: «16 лютого 1918 р. Законодавча рада Кубані вустами Миколи Рябовола проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку. Через кілька днів на приватній нараді членів Законодавчої ради було ухвалено рішення про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час уже проголосила свою незалежність. Щоб плани здійснилися, необхідно було обрати достойного військового отамана, який би притримувався ухвалених рішень і був здатний втілити їх у життя. Та через незгоду між чорноморцями не вдалося висунути єдиного українського кандидата, у зв’язку з чим орієнтований на Україну претендент Кіндрат Бардіж, авторитетний серед козацтва діяч, програв випадковому кандидату, русофілу-лінійцю Олександрові Филимонову…»

Про події Кубанської революції можна багато цікавого прочитати у дослідженні Рената Польового «Кубанська Україна». Ренат Польовий — найглибинніший дослідник Кубанської України. Наприкінці минулого року побачила світ книга Романа Коваля «Тиха війна Рената Польового».

Роман Коваль розповідав про бандуриста Олексія Нирка, дослідника репресованих кобзарів і бандуристів Кубані, засновника Музею бандуристів Криму і Кубані; кубанських фольклористів, збирачів кубанських пісень — Якима Бігдая, Григорія Концевича, Олександра Кошиця та багатьох інших.

«За три літа Олександру Кошицю пощастило зібрати близько тисячі пісень кубанських козаків, — йшлося на вечорі. — Він збирав би і далі, та новий наказний отаман — російський генерал Михайлов — «принципово припинив працю збирання пісень», замкнувши кредити на цю справу. Отож 500 із них, оформлених у 10 збірниках (по 50 пісень у кожному), композитор надіслав до Катеринодара. Ці пісні, на переконання Олександра Кошиця, були «скарбом найвищої художньої та історичної цінності».

«Співучість кубанських козаків була надзвичайна, — згадував Кошиць. — Тут виказувалася вся природна українська музикальність і старовинна хорова традиція... А присвист у маршовій пісні! Аж дух захоплює, наче несе тебе якась непереможна сила в наступ, на батареї якоїсь фортеці, чи в кінну атаку на ворога! Тут можна було відчути силу пісні й уявити собі її виховну роль для мас!..»

І весь цей, надісланий до Кубанського статистичного комітету, пісенний матеріал зник. У 1910 р. Олександр Кошиць шукав його чи не в усіх кубанських установах, та слід їхній вже прохолонув... «Так закінчувались у Росії всі українські справи», — написав у своїх «Спогадах» О. Кошиць. Зберігся лише один збірник кубанських пісень, впорядкований композитором.

Протягом двох годин лунали кубанські пісні у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко, бандуристів Тараса Силенка, Тетяни Лободи та Ярослава Чорногуза, гуртів «Вольниця» та «Хорея козацька», лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка та ін. Козацький гурт «Хорея козацька» (художній керівник, заслужений артист України Тарас Компаніченко) виконав кубанські варіанти відомих в Україні пісень «Ой на горі там женці жнуть» та «Засвіт встали козаченьки», а також кубанський варіант українського гімну «Ще не вмерла Україна».
Глядачі щиро дякували за чудовий вечір, за свято духовного єднання з Кубанню.

Лариса Мацюк

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.