Медична реформа чи фабрика смерті?

Медики та громадськість вдарили на сполох: перші результати так званої «медичної реформи», яку вже впродовж року «тестують» у пілотних реґіонах — Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях та у місті Києві — викликають шок. Під гаслом «оптимізації» масово закривають медичні заклади, а ті, що залишаються, нашвидкоруч «переробляють» на амбулаторії сімейної медицини, де в кращому разі зроблено косметичний ремонт.

Тож надати екстренну медичну допомогу за 10-20 хвилин (що декларує реформа) неможливо, особливо у сільській місцевості. Люди похилого віку, інваліди, вагітні жінки змушені самотужки добиратися до найближчого медпункту щонайменше за 20–30 км.

Повністю знищують педіатричну службу, оскільки лікувати дитину буде не педіатр, а сімейний лікар. З іншого боку, спеціалістами сімейної медицини стали «вчорашні» кардіологи, неврологи, терапевти зі стажем, які пройшли прискорену (за 6 місяців) перекваліфікацію. Тим часом у європейських країнах сімейний лікар, навіть отримавши диплом, стажується ще не менше 8 років.

А тепер про очевидні недоліки реформи, перед якими вже постали українці. Отже, планують створити спеціалізовані лікарні у радіусі близько 100 (!!!) кілометрів. Знаючи про стан наших доріг (особливо сільських), рівень життя селян, відсутність транспорту, можна сміливо говорити, що сільські люди полишені на вимирання без медичної допомоги, бо не зможуть до неї добратися…

Передбачають зменшити кількість спеціалізованих клінік (туберкульозні, шкірно-венерологічні, наркологічні, психоневрологічні та онкологічні диспансери). Це неодмінно призведе до того, що почастішають випадки неадекватної поведінки нелікованих осіб із хворою психікою, нарко- та алкозалежних, що становитиме загрозу для життя і здоров’я інших людей. Онкохворі помиратимуть важко і повільно у страшних муках (бо й без реформи маємо великі проблеми із призначенням знеболювальних препаратів паліативним хворим), захворюваність на туберкульоз зросте на порядок і кількість померлих через цю недугу, відповідно, збільшиться — МОЗ лише вкотре констатує факт епідемії туберкульозу в Україні.

Ще одним провальним місцем «реформи» є амбулаторія сімейного лікаря. Європейці поступово відходять від такої моделі, хоча в Україні вже близько десятиліття триває дискусія щодо доцільності її впровадження. Вінницький медичний університет 2000 року мав перший випуск сімейних лікарів, які проходили дворічну інтернатуру. Лікар сімейного профілю повинен мати високий рівень теоретичної та практичної підготовки одразу в кількох спеціальностях (терапія, педіатрія, хірургія, акушерство та гінекологія, інфектологія). Ідеологи «реформи» пропонують терапевтам та педіатрам пройти 6-місячні курси, 2 роки попрактикувати і стати «сімейними лікарями» (хоча в Європі потрібно на це мати спеціалізовану освіту і не менше ніж 8 років практики). Тобто на сьогодні є гостра нестача кадрів для сімейних амбулаторій, про якість їхньої підготовки ніхто не говорить. Фактично, усіх пацієнтів віддадуть в руки практикантів без права вибору.

(Скорочено. Повна версія у газеті ВО «Свобода» за 10–16 травня 2012 року № 148)