Ювілей, який влада проіґнорувала

30 вересня ц. р. представники патріотичної громадськості нашого краю скромно відзначення 150-річчя з дня написання видатним земляком Павлом Чубинським поезії  «Ще не вмерла Україна». 

Приводом до цього стало те, що у вересні 1862 року студент Київського університету П. Чубинський, сповнений віри у волю Батьківщини, написав вірш, якому судилася доля стати Державним Гімном незалежної України. Здавалося б, з нагоди ювілею цієї історичної події повинні відбутися урочистості на державному рівні за участю найвищих посадових осіб. Заходи мали б висвітлити всі засоби масової інформації. Адже Герб, Прапор і Гімн, відповідно до Конституції, — символи нашої держави.

Складається враження, що нинішня влада, попри багаторазові її запевнення про пріоритет національних цінностей, за духом і змістом зовсім неукраїнська. Владоможці в найбільших палацах і найдорожчих ресторанах під попсове верещання високооплачуваних безголосих закордонних «звйозд» за державний кошт помпезно відзначають десятки різноманітних «святкових ювілеїв», що не мають жодного стосунку до української культури й історії. А про найдорожчі святині нації воліють не згадувати взагалі або цинічно їх іґнорують. Так сталося з видатним вченим-етнографом Павлом Чубинським і його творчістю, зокрема, з відомим віршем. Ось підтвердження сказаному.

Ще 22 травня ц. р. Верховна Рада України ухвалила постанову № 4800-VI «Про відзначення 150-річчя з дня написання Державного Гімну України». Серед іншого цей нормативний акт містить дві важливі рекомендації Кабінетові Міністрів України: «у двотижневий термін після виходу постанови утворити організаційний комітет з підготовки і проведення святкових заходів; у двотижневий термін після утворення оргкомітету розробити й затвердити план заходів щодо відзначення на державному рівні ювілейної дати, вирішити питання фінансового й матеріально-технічного їх забезпечення». Зазначений план заходів також має передбачати видання творів П. Чубинського, відновлення його садиби в с. Чубинському, що на Бориспільщині, та відкриття в ній музею.

Отже, за логікою розвитку подій, приблизно через 4 тижні, у 20-х числах червня ц. р. уряд мав би видати власну постанову, котра б оприлюднила склад оргкомітету і затвердила перелік заходів щодо відзначення 150-річчя з дня написання Державного Гімну України. Але минув червень, за ним — липень і серпень. Урядова постанова так і не з’явилася. Марно ми чекали ще до середини вересня. Коли надія на патріотизм влади остаточно розвіялася, вирішили з’ясувати, в чому ж річ. І що виявили?! Не повірите, шановні читачі: ніякої постанови з цього питання видавати уряд не збирався. Це означає, що вищий орган у системі органів виконавчої влади знехтував не тільки нормативним актом найвищого представницького і єдиного законодавчого органу, він проіґнорував Державний Символ і його автора, проіґнорував намір патріотичної громадськості відзначити важливу історичну подію.

Ні, не можна сказати, що Кабмін узагалі нічого не робив. Згідно з чинною практикою, ще 5 червня 2012 р. він доручив виконати парламентську постанову Міністерству культури. Як випливає з листа Мінкультури до ВРУ від 5 липня 2012 р., цей орган влади, отримавши урядове доручення, невідкладно звернувся до низки інших структур. Станом на 2 липня ц. р. він отримав пропозиції щодо постанови від Мінфіну, Держкому телебачення й радіомовлення, Міносвіти, Київської і Севастопольської міськдержадміністрацій і від 15 облдержадміністрацій. Не подали інформації Радмін АРК, НАН України і 9 ОДА — це переважно південно-східні області. Виявляється, нібито неотримання «культурнним» міністерством пропозицій від Академії наук і 10 південно-східних реґіонів, «унеможливлює утворення Організаційного комітету з підготовки і проведення заходів щодо відзначення 150-річчя з дня написання Державного Гімну України та затвердження відповідного плану заходів». 

Кабмін з такою «залізобетонною» аргументацією підконтрольного йому міністерства, очевидно, погодився і в подальшому не застосовував жодних дій, аби якось вплинути на підконтрольні йому Радмін Криму і 9 облдержадміністрацій з метою «витиснути» з них пропозиції. І, зрештою, видати власну постанову щодо ювілейної дати. Хоча, як воно було насправді, ми не знаємо. Може, наш патріотичний уряд ще й аж як впливав на неслухняних губернаторів: просив, благав і погрожував, навіть догани виносив, премії знімав. Але керівник Криму і голови дев’яти обласних держадміністрацій затято стояли на своєму: «Ми так ненавидимо Павла Чубинського і всі його твори, в тому числі й найвідоміший з них, що не подамо жодних пропозицій. Нехай нам хоч голови повідкручують чи президент з посад вижене, але все одно зірвемо виконання доручення рідного уряду і постанови не менш дорогої Верховної Ради щодо відзначення ювілею Державного Гімну». Не знаю, чи справедливе таке припущення, але для мене, як колишнього працівника Кабінету Міністрів України, є очевидним: у цій ситуації Кабмін продемонстрував власні неспроможність і непатріотизм. 

Сталося так, що 28 вересня на відкритті виставки картин відомого художника Анатолія Мельника в Національному художньому музеї України мені вдалося кілька хвилин поспілкуватися з радницею президента України Г. Герман. На запитання, чи відомо їй, що сформований главою держави і підвладний йому Кабмін проіґнорував уже згадувану постанову парламенту, п. Ганна різко відповіла: «Це неправда!». Я заперечив і показав їй обидва документи: постанову ВР і лист Мінкультури. Радниця не розгубилася і бадьоро продовжувала: «Ми вирішили не розпорошувати зусилля і спорудимо пам’ятник П. Чубинському». На мої слова про те, що намір поставити пам’ятник не скасовує інших способів ушанування великого українця і його творчості і що уряду негоже зневажати нормативні акти парламенту, що найкращим пам’ятником П. Чубинському буде відновлення його садиби і видання творів, п. Герман запропонувала продовжити розмову після завершення музейного заходу. Але, виступивши на відкритті виставки і привітавши художника від імені президента, вона, у гірших традиціях нинішніх владоможців, «тихо злиняла», тобто пішла геть. Тому, звісно, наша розмова не мала продовження. 

Проте влада провалила не тільки всеукраїнське відзначення 150-ти річчя з дня написання Гімну нашої Держави. Верховна рада не підтримала пропозицію Комітету з питань культури й духовності відзначити 175-ту річницю з дня народження і 125-ті роковини від дня смерті Павла Чубинського. Чи не безглуздя: постанову про відзначення дати написання Гімну ухвалюють, але не приймають постанови про вшанування його автора? У день голосування мені довелося уже вкотре пересвідчитися в жахливому невігластві багатьох нардепів. У кулуарах ВР велися діалоги: «А кто етат Цубінскій ілі Качубінскій, как там єва?.. Навєрнає, какой-та украінско-галіцкій пісьмєннік. Протів Расії виступал, паетаму і бил сослан царьом на сєвєр». — «Панятна: бендеравєц, значит, вот пачему єва так упорна праталківают еті националісти».

Маю власне пояснення нелюбові багатьох можновладців до Павла Чубинського і його творчості. У знаменитому вірші він закликав нас, братів-українців запанувати у «своїй сторонці». Упевнений: слово «панування» — найголовніше в тексті. Навіть за 21 рік державної незалежності українці поки що не запанували в жодній сфері своєї Батьківщини — політичній, економічній, банківській, інформаційній тощо. Багато кого така ненормальна ситуація цілком влаштовує, але — не українців, які, врешті-решт, усвідомлять, що вони — волелюбного козацького роду, виконають заповіти великих духовних вождів і стануть господарями на своїй, Богом даній святій землі. 

Анатолій КОВАЛЬЧУК, 

голова Бориспільського  об’єднання Всеукраїнського  товариства «Просвіта»  ім. Тараса Шевченка