«Тільки малювання врятувало її»
- 25 січня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 852
-
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/01/359/6/021.jpg" style="width: 300px; height: 395px; margin: 10px; float: left;" />Нещодавно у художній майстерні «Пепса» відкрилася виставка відомої майстрині народного малярства <strong>Анастасії РАК</strong>. Про її життєвий та творчий шлях оповідає Наталія Шопак.</div>
<div style="text-align: center;">
<strong>Стежки народної майстрині</strong></div>
<div>
Анастасія Трохимівна Рак народилася 1922 року у селі Васильках Лохвицького району. Тут вона вперше зіткнулася з роботами народних малярів. Картини на фанері, полотні, дереві, склі, настінні килимки майбутня малярка бачила в інтер’єрах хат у Васильках та на ярмарках у Лохвиці.</div>
<div>
Красою вона була оточена звідусіль; краєвиди, хати під соломою, різнофактурні ліси та перелази, пісні й неодмінні театральні вистави 1930-х років «Наталка Полтавка» та «Сватання на Гончарівці», звичаї, побут, навіть дерев’яні ложки — все це не відчужувало від природи, а надихало. Настуня після малювання крейдою на дверях охоче прикрашала на прохання подруг десятки популярних тоді шкільних пісенників, а далі змогла написати картину «Парубок і дівчина біля криниці».</div>
<div>
1941 року Анастасія молодою дівчиною вступила до Лубенського педінституту, але війна не дала його закінчити, замість навчання — примусова робота в Німеччині. У неволі дуже сумувала за родиною, селом, за своєю оселею. Тільки малювання врятувало її. На своїх картинах зображала милу Україну, все, що згадувала, все, за чим печалилась душа. Серед її героїв Наталка Полтавка, козаки, квіти, Тарас Шевченко, Іван Франко...</div>
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/01/359/6/023.jpg" style="width: 250px; height: 400px; margin: 10px; float: right;" />Три роки підневільної праці на фабриці в Карлсруе (неподалік від французького кордону) можна виділити як окремий період творчості. Загальний зошит з її віршами читав увесь барак. Німцям, котрі працювали поруч, її картини подобалися, розраховувалися вони за них бутербродами. Робітник, художник-аматор Вільгельм Каплер став її шанувальником і вчителем. Магазини-салони також оцінили її картини і навіть брали їх на продаж. Так безіменні букети і краєвиди на склі Насті Рак (Дігтяр) стали прикрашати оселі мешканців Карлсруе. Це давало їй можливість заробити на шматок хліба і творчо зростати навіть у тих важких умовах. Розвивалося і вдосконалювалося бачення, надихало в чужій стороні прихильне ставлення багатьох людей. Свої роботи вона за допомогою подруги Марії Топчило обмінювала на хліб. Завдяки цьому й вижила. Цікаво, що тоді для розпису Анастасія Трохимівна використовувала кольорове скло, й контур рисунка робила не тушшю, як зараз, а крейдою.</div>
<div>
Сюжети були тісно пов’язані з рідною лохвицькою традицією: «Катерина та Іван» (козак прощається з дівчиною), голуби, квіти тощо.</div>
<div>
Найбільш тісний зв’язок Анастасії Рак з класичним народним малярством простежується в сюжетах та в підході до їхнього витлумачення. Вони переважно традиційні для полтавського живопису на склі й доповнені темами та образами народної картини, на полотні, фанері, дереві, що їх майстриня пам’ятає з дитинства.</div>
<div>
Опосередковано з народною традицією співвідносяться сюжети, пов’язані з пісенним фольклором, народними звичаями та обрядами, краєвиди, портрети, а також нечисленні роботи, створені за власними спостереженнями, спогадами (наприклад, композиція із зображенням трудового табору в Німеччині).</div>
<div>
1945 року, після війни, Анастасія Рак повертається додому, закінчує навчання, працює вчителькою початкових класів. Довгі життєві роки були зайняті тим, що доглядала велику родину, ростила дітей, переїжджала з чоловіком Василем Івановичем (він був військовим) з одного місця на інше. Часу для малювання не вистачало, тому вона при нагоді малювала букети, натюрморти, котиків. Дерматинова валіза наповнювалася вирізками з часописів, листівками, перезнятими на кальку вишивками. З тої пори збереглося лише кілька її картин: «Троянди», «Натюрморт з кавуном», «Кошенята серед яблук».</div>
<div>
<img alt="" src="/image/catalog/agoo/boryspil/products/news/2013/01/359/6/022.jpg" style="width: 400px; height: 300px; margin: 10px; float: left;" />Після смерті чоловіка родина Анастасії Рак наполягла, щоб вона повернулася до мистецтва. Тепер знову ожили на склі святі, ангели, гетьмани, козак Мамай, релігійні та народні свята, краса природи і люди України. Майстриня відродила старовинне мистецтво народної картинки на склі — раніше такі картини прикрашали майже кожну оселю.</div>
<div>
Коли в Парижі 1999 року проходили Дні України, то в широкому контексті української культури була представлена, зокрема, й персональна виставка Анастасії Рак «Кольори України».</div>
<div>
Французи високо оцінили талант художниці, її виразну майстерність. Виставка мала такий успіх, що після чотирьох місяців експонування її в Музеї Людини, його дирекція звернулася з проханням продовжити виставку ще на такий же час. Отже, виставка Анастасії Рак експонувалася в Парижі вісім місяців!</div>
<div>
Тепер Анастасію Трохимівну знають у багатьох країнах, захоплюються її творами. Картини художниці є: в Канаді, Америці, Франції; Німеччині, Бразилії; Польщі, Болгарії. У багатьох музеях України теж зберігаються її твори.</div>
<div style="text-align: right;">
Підготував до друку <strong><em>Вадим Шапошніков</em></strong></div>