(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

З мандатом географічного товариства

  • 25 січня 2013
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 551
  • Автор: admin
  • 0
Павла Платонович Чубинський відомий як неперевершений народознавець, збирач духовних скарбів українського народу, як економіст, поет, автор слів Державного Гімну України. Його «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» і сьогодні не втратили своєї науковості й актуальності. У молоді роки брав активну участь у громадському русі, поширював ідеї боротьби проти царського уряду. За такі «благодійні» наміри на понад шість років він був відлучений від України і засланий на «перевиховання» в Архангельську губернію. Там здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю. Великий вклад зробив він у розвиток науки і в Україні.
Повернувшись із заслання з мандатом Російського географічного товариства (РГТ) в 1869–1870 роках організував три етнографічні експедиції. До того ж рішення про спорядження експедиції в Південно-Західний край в РГТ визріло давно. Ще у вересні 1862 року було виділено 10 тис. крб. на її утримання. Але тоді в Російській імперії не знайшлося справжнього організатора й керівника експедиції, поки не взявся за цю справу Чубинський. Ще раніше, в 1853 році, віце-президент РГТ М. Н. Муравйов запропонував відкрити в Києві відділ Географічного товариства для наукового дослідження краю. І тільки через 20 літ, 13 лютого 1873 року, за діяльної участі П.Чубинського, Відділ був відкритий і запрацював як перша наукова установа з вивчення народностей України. Відтоді минає 140 років. І це нагода для того, щоб згадати праведні труди П.Чубинського на користь рідного краю.
Замість ордена — жадана воля
1869 рік приніс цілий ряд несподіванок для Павла Чубинського. Він давно поривався залишити холодний Архангельськ і виїхати в будь-яку губернію Російської імперії, аби позбутися опіки всюдисущого і підступного жандармського полковника Локса, який вдавався до фабрикації доносів і «строчив» їх міністру внутрішніх справ, аби «насолити» діяльному чиновнику Чубинському, якого шанувало найвище губернське начальство.
 А тут після п’ятимісячної наукової експедиції по семи північних губерніях і написаного об’ємного звіту його викликали до Санкт-Петербурга для особистої доповіді в президії РГТ. Саме за клопотанням цієї наукової установи йому судилося назавжди залишити Архангельську губернію, де провів понад шість років заслання. У Петербурзі він був бажаною людиною не тільки в Географічному товаристві. Великий князь Олексій Олександрович збирався у поїздку на Північ і перш, ніж вирушити в далеку дорогу, бажав дізнатися про цей край від людей бувалих. Зустріч з Чубинським і розповіді останнього виявилися настільки цікавими і корисними, що великий князь подарував йому діамантовий перстень. 
 Не менш вразила доповідь П. Чубинського і членів президії РГТ про виробництво хліба, льону і льоноторгівлю в північних губерніях європейської частини Росії. Звіт становив близько трьохсот сторінок друкованого тексту. Вчені відзначили проведену роботу дослідником і схвалили її до друку. 
 Тим часом, поки Чубинський був зайнятий звітом у Географічному товаристві, архангельський губернатор Сергій Павлович Гагарін, який дуже поважав П. Чубинського, надіслав клопотання міністру внутрішніх справ про нагородження його орденом св. Станіслава другого ступеня з імператорською короною. Але там спохватилися і визнали недоцільним нагороджувати орденом особу, піднаглядну поліцією. Разом з тим для заохочення службової діяльності замість нагороди міністр внутрішніх справ звернувся до царя за «Височайшим дозволом» звільнити Чубинського від поліцейського нагляду. Ця пропозиція була схвалена. У листі-відповіді начальнику Архангельської губернії міністр генерал-ад’ютант Тимашев повідомляв: «Государ імператор Наймилостивіше дозволив звільнити Чубинського від нагляду поліції для того, щоб він, перебуваючи нині в Петербурзі, не повертався на місце служби в Архангельську губернію. Про таку Височайшу волю я повідомив С.-Петербурзького обер-поліцмейстера для оголошення Чубинському». 
 Майже два місяці П. Чубинський перебував у столиці. Вони були для нього успішними і, можна сказати, найщасливиішми. 11 березня його звільнили з посади державного службовця, дозволили проживати на терені України. 27 березня 1869 року його обрано дійсним членом РГТ, яке вже в середині травня з «Височайшого дозволу» поклало на нього обов’язки керівника експедиції в Південно-Західний край для етнографічних і статистичних досліджень. А втім, додалася ще одна приємна новина до попередніх: 1869 року в Петербурзі вийшов друком його «Нарис народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права в Малоросії», написаний ще в студентські роки і побудований на українському етнографічному матеріалі, як кандидатська дисертація. Згадана праця не залишилася непоміченою, і президія РГТ нагородила автора срібною медаллю. Це була друга срібна відзнака молодого вченого за його наукові праці. У Петербурзі Чубинський з’ясував географічні межі проведення майбутньої експедиції і поспішив до України, як син до рідної матері. Тут його тепло зустріли рідні, друзі, товариші.
За спогадами Ф. Вовка, особа П. Чубинського була оточена своєрідним ореолом. Перша зустріч відбулася на квартирі В. Антоновича, де молоді громадівці побачили не дуже високу, кремезну, схильну до повноти людину. якій було під сорок років (Чубинському тоді було всього тридцять. — А. З.), з великим носом, товстими губами, темною бородою та осяйними великими очима. Своїм виглядом швидше нагадував цигана, ніж українця. Говорив дужим, сильним голосом, який радше підходив для площі чи великої аудиторії, аніж для інтимної бесіди в маленьких кімнатах В. Антоновича. Розповідав друзям про свої стосунки з архангельським начальством, про успіхи в Географічному товаристві. Через хвилину сипав жартами й добродушно розповідав анекдоти та різні бувальщини про свої походеньки як піднаглядного мандрівника та статиста. Особливо весело повідав про зняття з нього поліцейського нагляду, про повну свободу проживання по всій Російській імперії, крім Архангельської губернії, про що в нього взяли підписку про заборону в’їзду на її територію. 
По Україні за скарбами
 З прибуттям П. Чубинського до Києва питання проведення експедиції набрало чітких обрисів. У «Губернских ведомостях» трьох губерній і в «Епархиальных ведомостях» Кам’янець-Подільської губернії опубліковані програми, за якими передбачалися дослідження Південно-Західного краю. Крім того, відбитки цих програм розіслано установам й особам, які могли б повідомити потрібну інформацію. До плану досліджень входило все багатогранне життя й побут народностей краю. 
 «Вирушаючи в експедицію, — писав П.Чубинський, — я виклав комісії, що споряджала експедицію в Західно-Руський край, думки, якими я вважав обов’язково керуватися під час вивчення довіреного моєму дослідженню Південно-Західного краю. Спершу я вказав на розширення кордонів дослідження, не обмежуючись адміністративними межами Південно-Західного краю, а долучити сюди південні райони Гродненської й Мінської губерній, західні — Люблінської й Сідлецької й північно-східну частину Бессарабії. Комісія затвердила цей район досліджень». Такі наміри обумовлені тим, що дослідник намагався охопити саме ті райони, де найбільше жило українців.
 Коли попередня підготовка проведена, Чубинський запросив у помічники Івана Чередниченка і влітку 1869 року вирушив з ним у дорогу, об’їхавши за п’ять місяців 36 повітів. Друга експедиція розпочалася взимку 1869-го, третя — влітку 1870 року. Всього було охоплено дослідженнями 56 повітів. Зібрано величезну кількість матеріалів: обрядових пісень записав близько 4000, родини, хрестини, похорони записані в кількох місцях, весілля описане у понад 20 місцях, казок записано близько 300. За програмою говірок зроблені записи більше ніж у 60 місцях, із книг волосних судів вибрано близько 1000 рішень. Майже повсюди робилися записи про заробітну плату, про характерні заняття, урожайність, про вплив селянської реформи на економічний побут народу, про торгівлю лісом, тютюнництво, шовківництво, виноробство та інше.
Успішній роботі експедиції сприяло багато культурно-громадських діячів, зокрема М. Драгоманов, В. Антонович, М. Лисенко, О. Русов, М. Костомаров, О. Кістяківський, В. Симиренко. Численними кореспондентами були вчителі, земські статисти з місць, священики, мирові посередники. За два роки напруженої й виснажливої роботи зібрано й упорядковано багатий за змістом і широкий за географічними мірками фольклорний, етнографічний, мовний і статистичний матеріал, який увійшов до 7-томного видання під назвою «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». 
За ініціативою П.Чубинського
 Закінчивши таку важливу для науки роботу, П. Чубинський не сидів на місці. Щоб мати заробіток, у другій половині 1870 року переїхав до Городища (нині Черкаська область), влаштувався на роботу в адміністрацію фірми «Брати Яхненки й Симиренко», де мав вивчити процес цукроваріння та збирати статистичні відомості цукрових заводів. Разом з тим продовжує підготовку зібраних етнографічних матеріалів. Як людину з великими організаторськими здібностями, його обрали секретарем Київського відділення Російського технічного товариства. На новій посаді багато часу проводить у ділових поїздках.
Та вируюча енергія душі і розуму пориває його до реалізації нових планів, пов’язаних з відкриттям у Києві Південно-Західного відділу РГТ. 
У листі від 25 січня 1872 року до авторитетного вченого, члена-кореспондента Петербурзької академії наук М. Максимовича він просить звернутися до генерал-губернатора князя О. Дондукова-Корсакова з проханням бути покровителем Відділу і запевняє: «Якщо я беру на себе ініціативу у цій справі, то тільки тому, що я вірю в свою енергію». У цьому переконував Чубинський і в листі з його підписом до генерал-губернатора, який, у свою чергу, клопотав перед вищими колами Петербурга про відкриття в Києві Відділу як наукової установи.
Старання Чубинського не пропали марно. Дозвіл одержано. 13 лютого 1873 року відбулося офіційне відкриття Південно-Західного відділу РГТ з участю самого генерал-губернатора О. Дондукова-Корсакова, який оголосив Відділ відкритим і заявив про свою готовність сприяти його діяльності. Головою обрано ревного просвітителя краю Г. П. Галагана, а керуючим справами — П. Чубинського. У промові він наголосив на вивченні трьох етнографічних типів — малоросіян, поляків і євреїв, а отже, економічну роль і значення кожного із цих елементів, «відмовитися від властивого в нашому житті роздратування, утім, явно там, де історія породила ненормальність життєвих явищ. Ми будемо вивчати так, як вивчають патологи подібні явища в людському організмі». Насамкінець П. Чубинський закликав присутніх працювати на користь країни, «звідки пішла земля руська».
Із присутніх на першому засіданні 17 членів 10 були членами київської громади. Завдяки своєму авторитетові й організаторському таланту П. Чубинський переконав високих урядовців у важливості відкриття відділу РГТ, що, в свою чергу, легалізувало роботу київської громади і всіх тих, хто горів бажанням працювати на користь рідного краю. Ф. Вовк з цього приводу згадував: «Відкриття Південно-Західного відділу легалізувало в крайньому разі більше половини того, що ми робили до цього мимоволі під виглядом «таємного товариства» київської громади». Навіть робота над укладанням словника української мови проходила лише на «таємних зібраннях». Тепер же все можна було робити легально, не ховаючись по квартирах. 
 Відділ відчинив браму у широкий світ наукових досліджень. Було проведено перепис населення Києва, видано «Кобзар» Т. Шевченка, вшановано вченого М. Максимовича і видано його праці в трьох томах, записано репертуар народного співця Остапа Вересая і видано окремою брошурою, засновано бібліотеку, музей. 
 Члени Відділу активно впряглися в роботу. Свої наукової дослідження виголошували й обговорювали на засіданнях Відділу, рекомендували їх до друку в «Записках», два томи яких були підготовлені і видані в 1874–1875 рр.
Найбільш значимою і відповідальною була підготовка до проведення III Археологічного з’їзду в Києві, робота якого проходила 14 серпня – 3 вересня 1874 року. Це було перше ознайомлення наукового світу з Україною, традиціями її народу, з науковими досягненнями інтеліґенції. У роботі з’їзду взяли участь, крім вчених Російської імперії, науковці Франції, Англії, Італії. Для них були проведені екскурсії на розкопки курганів у с. Гатне (нині Києво-Святошинський район), відвідування давніх городищ вздовж Дніпра від Вишгорода до Трахтемирова. Для багатьох вчених це було перше знайомство з давньою історією України. Реферати київських науковців, живі пісні та декламації кобзаря Остапа Вересая і щира гостинність викликали неабиякий інтерес до нашого краю. На цьому високому зібранні свої реферати виголосили члени Південно-західного відділу: В. Антонович «Про монету з іменем Володимира», Ф. Волков (Вовк) «Про малоросійський орнамент», М. Драгоманов «Сліди дружинного побуту в малоросійських колядках та малоросійських піснях», П. Житецький «Про Пересопницьке євангеліє ХVI століття», «Малоросійські думи», М. Константинович «Про кургани Чернігівського повіту», «П. Іващенко «Про замовляння», П. Лебединцев «Про Софійський собор», М. Левченко «Про збереження пам’ятників старовини на півдні Росії», М. Дашкевич «Про Болохівську землю», І. Лучицький «Про малоросійську демонологію». На закритті з’їзду його почесний голова граф О. Уваров висловив думку про те, що проведення такого визначного наукового форуму було б неможливе без наполегливої праці місцевих вчених. З’їзд справив гарне враження і на зарубіжних гостей. Про вихід брошури «Остап Вересай» відгуки надрукували як російські, так і зарубіжні газети. Широкого розголосу у пресі набув перший том «Записок Південно-західного відділу» — плід колективної праці, що став помітною подією у науковому житті України.
 Важливою ділянкою роботи П. Чубинського стала підготовка до Паризького географічного Конгресу й виставки, де Україна була представлена на міжнародній арені в усіх географічних обширах. Більшість експонатів для виставки взято з музею. Підготовлена за безпосередньою участю П. Чубинського, вона мала великий успіх, і в 1875 році його було нагороджено золотою медаллю. 
 Але вся корисна й необхідна робота Відділу з боку ворогів українства М. Юзефовича та В. Шульгіна розцінювалась, як сепаратистська діяльність, і після критичних публікацій на сторінках газети «Киевлянин» та прямих доносів царю Відділ після Емського указу у травні 1876 року було закрито. Його діяльність тривала понад три роки, але він був і залишився в історії як перша наукова установа, що охоплювала вивчення широких верств життя населення України, її матеріальних і духовних цінностей. 
Андрій ЗИЛЬ,
журналіст, краєзнавець 
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.