Україна на стародавніх мапах Європи

...У Радянському Союзі існував культ книжок. КНИЖОК випускали багато. На душу населення більше, ніж деінде в світі, але доступними вони не були. Цікава література до полиць книжкових магазинів не доходила. Такі книжки купували переважно не ті, хто любили читати, а ті, у кого був до них доступ, так само як і до всього іншого. У результаті читали в Радянському Союзі не так багато. Мій вихід з цієї ситуації був — книжковий магазин «Дружба», розташований на розі вулиць Дерибасівська та Преображенська. У цьому магазині кожна соціалістична країна була представлена окремим відділом. У них було все найкраще, видане у цих країнах, за доступними цінами. Так виникло моє захоплення польською мовою, що, частково, могло мати і генетичну основу: мій дід по матері мав польське прізвище і був нащадком польських осадників, яких у давнину було багато на півночі Одеської області.

Одного разу в магазині «Дружба», це був 1974 рік, я натрапив на шеститомну трилогію Генріха Сенкевича: «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський». Останні дві книги видавали невеликим накладом і в Радянському Союзі, а от першу — «Вогнем і мечем» — не видавали. У фондах наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова було дореволюційне видання цієї книги, але для доступу до неї потрібен був спеціальний дозвіл. Прочитавши роман, я довго не міг зрозуміти, чому його так не любила радянська цензура. Відчувається біль за розбрат між братніми народами. Розбрат, який перетворив у руїну і Річ Посполиту, й Україну, і Кримське ханство, кинувши їх під ноги Москви. Росію там взагалі згадували вряди-годи. І раптом я зрозумів. Справа всього лише в кількох словах: Русь, народ руський, воєвода руський, русин, русинка — ці слова вживалися виключно стосовно нинішніх українців, Московія — це слово вживалося виключно щодо нинішньої Росії. Як згодом з’ясувалося, не Сенкевич таке придумав. Це загально прийняті в європейському середовищі тих часів назви й імена. На внутрішніх сторонах обкладинок були наведені середньовічні мапи Речі Посполитої і України — і як її складової частини, і як окремої країни. Шість томів — дванадцять мап. Там, де на мапу потрапляла нинішня Росія, скрізь написано Московія. Нарешті, я побачив те, що давно хотів побачити. 

Цікава ситуація склалася і з фільмом талановитого режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», знятим у 1999 році. Так само, як і в романі, в ньому вживають слова Русь, народ руський воєвода руський, русин, русинка виключно стосовно нинішніх українців. Цей фільм, дубльований російською мовою, жодного з цих слів вже не містить, на відміну від фільму, дубльованого українською мовою, абсолютно ідентичного до оригіналу. У цьому я переконався, продивившись всі три варіанти фільму. Не любили раніше, не люблять і тепер сучасні росіяни слово Московія, яке вживають щодо них, і слів Русь, русин, які вживають щодо українців.

Якою ж була перша мапа України?

На це запитання я отримав відповідь аж у 1990 році, купивши ще одну раніше заборонену книжку Гійома Левассера де Боплана «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн». Цю книжку вперше переклали з французької мови на українську за активної 

участі Українського наукового інституту Гарвардського університету. Молодий військовий інженер, француз за походженням, Гійом Левассер де Боплан у 1630 році прибуває у Річ Посполиту. Як найманий інженер, фахівець служить в артилерії польського коронного війська, що дислокується в Україні. Тут він служить до 1647 року, а далі повертається до Франції. Багато подорожуючи Україною, він добре вивчив і наш народ, і нашу країну. Мапу України Боплана вважають одним із найвищих досягнень європейської картографії XVII сторіччя. Боплан створив «Українську географічну карту», 12 карт окремих частин України і, нарешті, першу в історії світової картографії військову топографічну мапу цілої країни — «Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями». Лише одна з цих мап потрапила до згадуваного вище видання книги Боплана — як додаток. На мапі під назвою Україна об’єднані такі українські землі: Русь — нинішня Галичина, Волинь, Поділля, Київщина, Сіверщина — північний схід України, Брацлавщина — центральна Україна південніше Київщини, Буджак — нинішня Ізмаїльщина. Лівобережжя Дніпра вже було густо заселеним, але без спеціальної назви. Дике поле — мало заселена територія між пониззями Дніпра і Бугу, а також Крим, Валахія і Московія.

Московія тоді лише краєчком насувалась на Україну з північного сходу. На півночі була Литва. На березі Чорного моря між Богом (так на карті помічений теперішній Південний Буг) і Дністром нанесені три відомих нам міста: Очаків, Аккерман або Біллогрод та наша Одеса. Правда, на мапі не написано Одеса, а написано Коцюбіїв. Тобто понад 350 років тому Одеса під іншою назвою на мапі, виданій у Європі, вже існувала. Наше місто вже тоді було у тій же ваговій категорії, що і знамениті Очаків і Білгород. Чому ж на 21 році нашої державної незалежності ми все ще святкуємо в дусі махрових імперських часів історично необґрунтовані річниці нібито заснування міста Одеси? Щодо ще однієї назви. Слово Бог іранського походження. Такі ж за походженням і назви річок Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Донець тощо. Сенс слова Бог зрозумілий без пояснень. Ріка з такою назвою ще за багато століть до Різдва Христового мала особливий статус у релігійній міфології скіфів. З друку мапа і книга вийшли у 1651 році.  Мабуть, це і є перша поява України на мапах, виданих у Європі. 

Справжній прорив стався 2009 році, коли у Київському видавництві ДНВП «Картографія» вийшов у світ атлас: «Україна на стародавніх картах». У ньому міститься понад сто мап України, а також інших країн Східної Європи. Перша мапа від 1651 року, зрозуміло, так само, як і кілька наступних, належить Гійому Левассеру де Боплану. Остання мапа від 1772 року — часу першого поділу Польщі. Після цього року, а особливо після другого і третього поділів Польщі, долі різних частин України на декілька століть розходяться. Усі історичні назви у східній Україні поступаються місцем російським імперським назвам з ключовим словом «губернія». Зникає і саме слово Україна, поступаючись назві Мала Русь, що, на мою думку, означає певне звуження назви Україна… Сенс назви Мала Русь, як мені здається, цілком подібний назвам: Мала Греція, Мала Македонія, Мала Польща.

…Починаючи з часів царювання Петра І, який свідомо доклав до цього багато зусиль, назва «Московія» зникла з мап Європи на користь назви «Російська імперія». Але в пам’яті українського народу вона залишилась аж до нинішніх часів. І слово «москаль» є свідченням цієї історичної пам’яті.

Екскурс в історію питання тривав все моє життя. Нарешті для себе я розставив всі крапки над і. Про що свідчать стародавні мапи України, видані в Західній Європі? Про те, що назва нашої держави «Україна» давня, історично і географічно обґрунтована і визнана у Європі ще в середні віки. Про те, що Україна, Червона, Біла і Чорна Русі ще понад п’ятсот років після занепаду Київської Русі існували на мапах Європи. …У своєму історичному розвитку за останні кілька сотень років ми, українці, багато втратили порівняно з нашими славними предками. Але ми зберегли своє справжнє ім’я — українці — і назву своєї країни — Україна, тобто Центральна або Головна країна. Будьмо достойними цього імені. Опертя на вірні ідеї — це запорука наших великих звершень.

Газета ВО «Свобода» № 189