(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Василь Стус: «Народе мій! До тебе я ще верну…»

  • 11 березня 2013
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 805
  • Автор: admin
  • 0
У музеї Івана Гончара, що в столиці, 2 березня на вечорі вшанування пам’яті Василя Стуса (1938–1985) «Дорога долі, дорога болі» був повний аншлаг. І приємно, що переважно це була молодь. 
На чільному місці — портрет Стуса, обрамлений рушником; його гострий щирий безстрашний погляд ніби запитував кожного присутнього в залі: «А що ти зробив для України?»
Почався захід із демонстрації документального фільму «Просвітлої дороги свічка чорна» про перепоховання Василя Стуса, який помер (та вірогідніше, що його вбили) у концтаборі с. Кучино Пермської області 1985 року. Групу очолював Василь Овсієнко, дисидент, правозахисник, політичний в’язень, який перебував на засланні разом із Стусом, Чорноволом, Сверстюком, Лук’яненком, Бердником… Організацією перевезення тіла поета в Україну займався Володимир Шовкошитний, письменник, режисер, громадський діяч. Саме Овсієнко і Шовкошитний і розповіли присутнім про останні дні життя і повернення на Батьківщину Великого Українця.  
Василь Овсієнко говорив про Василя Стуса як поета, громадянина, учасника УГГ, назвавши його «сумлінням нації ХХ століття, голосом обурення й протесту», адже він був з тих, хто переступив свій страх. Він розповів про те, що була створена комісія, яка займалася питанням висунення Стуса на Нобелівську премію. Й однією з версій недоведеного вбивства поета у камері і було побоювання комуністичного влади, щоб українець, політв’язень не отримав таку високу нагороду. 
Василь Овсієнко, здається, знає усі вірші Стуса. Він читав їх з такою майстерністю і натхненням, як справжній актор. Як багато втратили його учні з Переслав-Хмельницького району, у яких посеред навчального року (на першому році викладання після університету Тараса Шевченка) забрали до сізо молодого вчителя-патріота, приписавши йому замах на міліціонера. Назавжди Овсієнку були зачинені двері школи… 
Пояснив Василь Овсієнко, чому зустрічаються різні варіанти творів Стуса: часто рукописи вилучали, і поет знову відтворював їх по пам’яті. «Стус є витончений лірик, а вже потім громадянин», у своїх поезіях він не тільки борець за Правду, а й оспівувач рідної землі та жіночої краси. Читав у таборі Овсієнко й останнього зошита поезій Стуса «Птах душі», у якому було близько 100 віршів і 100 перекладів, який згодом безслідно зник, тож він потім шкодував, що не вивчив їх напам’ять…
Нелегка дорога чекала на групу, що займалася перепохованням Василя Стуса, Олекси Тихого і Юрія Литвина 1989 року, їм випало пройти чимало випробувань і перешкод, які підло ставила комуністична система. Про це детальніше розповів депутат Верховної Ради України І скликання Володимир Шовкошитний. Співробітники КДБ усіляко намагалися зупинити ініціаторів перевезення, зламати їхній дух, залякати: не видавали дозвіл, мотивуючи, що на території Пермської області спалах сибірської язви; пробивали колеса вантажівки, якою мали перевозити по території Росії домовини з тілами Героїв…
Шовкошитний назвав Стуса «поетом планетарного масштабу». Свої спогади про перепоховання він виклав у книжці «Герої народжуються на могилах героїв».
Окрасою вечора були патріотичні пісні на слова Василя Стуса та інших авторів у виконанні Нелі Франчук і Григорія Лук’яненка, а також кобзаря, заслуженого артиста України Тараса Компаніченка. Він сказав, що поезія Стуса є згустком енергії, сили і правди, закликав творити навколо себе націоналістичне середовище і не соромитися бути білою вороною. Зокрема, Тарас Компаніченко подякував молоді, яка гідно переймає естафету боротьби за незалежність України від старшого покоління. Адже саме молодь була організатором вечора пам’яті…
Влада боялася Василя Стуса й мертвого, бо твори саме таких митців завжди піднімали народ до боротьби проти зла і темряви. Тож недаремно під час похорону, за спогадами Шовкошитного, на Байковому кладовищі львівські хлопці співали «А ми тую червону калину підіймемо…»
Лариса Громадська.
Фото автора.
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.