Пострадянська та американська система освіти. Чи не час зробити крок вперед?
- 02 серпня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 1346
-
Очевидним фактом є те, що фундамент української системи освіти є спадком давно спочилого Радянського Союзу. Зазнавши лише косметичних змін, наприклад, дванадцяти бальна градація оцінки, яку аж ніяк не назвеш важливою, адже як двійку не називай, вона так і залишиться «неудом». Чи не пора Україні замислитися над запозиченням кількох більш вагомих змін системи освіти в американських колег? Чи, може, навпаки, Америці варто повчитись у нас? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно порівняти ці дві методики надання освіти.Почнемо з кількох відмінностей у самому базисі освіти: державної системи освіти, як такої, в Америці не існує. Хоча школи фінансуються переважно за державний рахунок, у кожному штаті є місцева виборна рада у справах освіти, що розробляє навчальні плани, і керує шкільним навчанням. Єдиних стандартів у системі шкільної освіти не існує: їхня якість часто залежить від місця проживання, яке обирає сім’я. Ось тут і маємо перший спірний момент, адже залишається лише сподіватися на адекватність, освіченість та кваліфікованість членів виборної ради.
Наступним моментом відмінності є принцип поділу вищої школи. У нашому випадку після 9 класу учнів поділяють за основним напрямом підготовки, тобто на гуманітарну (вивчення іноземних мов, української ділової мови) та технічну (математика, економіка, фізика).
В американських же школах учнів поділяють за здібностями до навчання. На початку дев’ятого року навчання всі учні проходять тестування на визначення коефіцієнту розумової обдарованості. Ті, хто набрав вище визначеного рівня, підходять для навчання за академічним профілем, що надає всі знання необхідні для вступу в вищий навчальний заклад. Якщо ж рівень виявиться нижчим, то учням доцільніше буде обрати який-небудь практичний курс.
За професійними профілями учні готуються до безпосередньої практичної діяльності. Так, у навчанні за індустріальним профілем половина навчального часу відводиться на роботу в шкільних майстернях або ж в гаражі. Обсяг загальної освіти за цими пpофілями значно скорочений.
Відділення загальної підготовки, навпаки, дає загальні знання, але в обсязі, недостатньому ні для вступу до вишу, ні для вибору певної спеціальності. Останнім часом воно піддається жорсткій критиці. Отже, закінчивши сеpедню школу, учні фактично мають зовсім різну підготовку. Тут теж варто замислитися, який з навчальних підходів кращий та доцільніший.
Окрім державних шкіл, система навчання включає в себе мережу цеpковних і приватних навчальних закладів, в яких навчається близько 14 відсотків усіх школярів Америки. Церковні школи утримуються різними релігійними організаціями, і вся навчально-виховна робота в них пpонизана pелігійним духом.
Можливий і варіант навчання вдома. В Україні релігійні школи не практикуються на національному рівні. Щорічному тестуванню в Америці підлягають студенти всіх типів шкіл (публічних, приватних, домашніх), починаючи з 3-го класу й аж до закінчення. За результатами тесту оцінюється робота школи і курує її рада з освіти. Ці результати є основними показниками при проведенні конкурсів на кращу школу штату і країни, що в кінцевому підсумку визначає обсяги фінансування тієї чи іншої школи на наступні роки.
Чесно кажучи, якщо б в Україні була така система, то про об’єктивну оцінку знань учнів можна було б забути, адже у виборі між нею та фінансуванням не одне керівництво школи не обрало би першого.
Ще однією фраґментальною відмінністю є те, що в американських школах діти навчаються дванадцять років.
Після закінчення школи американські підлітки вступають до коледжу чи університету. Варто відзначити, що різниці між цими двома поняттями для американців практично немає. Як коледжі, так і університети представляють собою навчальні заклади, де студенти здобувають вищу освіту. Єдине, чим коледжі в США відрізняються від університетів, це величиною. Так, в університетах навчається значно більша кількість студентів. Зазвичай, університети складаються з кількох коледжів.
Університети, за самою концепцією, не відрізняються від наших. Суттєвою відмінністю є тільки будова території університету. Хоча варто почати з того, що в США в одному місті, навіть великому, зазвичай, є тільки один великий університет, що представляє це місто. А також основна відмінність від українських університетів полягає в побудові студмістечок при університеті. В Україні далеко не в кожного університету є студмістечко, а якщо і є, то у вигляді лише парку між корпусами. У США студмістечка називаються кампусами. Сюди входять студентські гуртожитки, бібліотеки, аудиторії, лабораторії, актові зали, їдальні та інші складники університетської інфраструктури.
А тепер детальніше розглянемо американські коледжі. Адже те, що називають коледжем, в Україні навіть і близько не схоже на те, що практикують на Заході.
Система прийому до коледжу в США максимально спрощена. Тут немає ніяких прийомних або вступних іспитів. Зарахування до коледжу здійснюється за результатами спеціального тесту на інтелектуальні здібності випускників (SAT, Scholastic Aptitude Test) і середнім балом оцінок з основних предметів (щось подібне до середнього балу атестата школи). На додаток до самого тесту студент пише есе, яке, будучи обов’язковим доповненням до SATу, подається в приймальні комісії коледжів разом з результатами тестів. Есе задумане як аналітична автобіографія, яка покликана дати уявлення про цінності та ідеали абітурієнта. Втім, воно рідко має вирішальне значення, тому до змісту сильно не чіпляються.
Однією з найбільших відмінностей є наявність в США окремих стипендій — висловлюючись нашою мовою: бюджетних місць, для спортивно обдарованих дітей.
Університетський спорт в США є майже на рівні з професійним. Усі великі коледжі та університети мають свої спортивні команди, які беруть участь в національних змаганнях, захищаючи честь не тільки університету, а й штату, а часто і цілого реґіону. Тому талановитих молодих спортсменів відбирають найкращі університети незалежно від їхньої успішності в шкільному навчанні.
Ще одна цікава своєрідність полягає в тому, що в американських коледжах прийнята своєрідна система атестації студентами якості викладання. У кінці кожного семестру студенти оцінюють викладача і його курс, анонімно відповідаючи на складені кафедрою або факультетом запитання щодо курсу та його змісту, методів викладання, його ефективності тощо. Студента просять оцінити курс і діяльність викладача за п’ятибальною системою. Ці результати враховуються при атестації викладача. Вони безпосередньо впливають на кар’єру професора: від них залежить, чи отримає він безстроковий контракт, чи буде підвищений на посаді і так далі. Іноді така система призводить до деструктивного результату: коли викладач починає загравати зі студентами або коли студенти починають вимагати собі високих оцінок.
Переважне число курсів викладається у формі лекцій. Семінари, як форма навчання, майже відсутні.
Для більшості студентів навчання у виші закінчується отриманням ними ступеня бакалавра.
При підготовці майстра ситуація значно змінюється: кількість студентів у групі зменшується більше ніж удвічі, і навіть за відсутності офіційних семінарів викладач має право змінити формат занять на свій розсуд. Мета цього етапу навчання — прищепити студентам навички дослідницької роботи, навчити їх мислити аналітично, творчо підходити до вирішення наукового завдання. Це особливий досвід, який студенти набувають, працюючи у студентських лабораторіях, конструкторських і проектних бюро, в процесі написання наукових доповідей і статей, тобто будучи залученими в активну дослідницьку діяльність під керівництвом професора, що виступає в якості ментора.
У США є тільки одна вчена ступінь, іменована докторською. За суттю, вона є еквівалентом нашої ступеня кандидата наук і присвоюється після закінчення аспірантури та представленні тексту дисертації.
Ось вам і порівняння шляхів людини від першого дзвінка до отримання докторського ступеня в Україні та США. Де краще — вирішувати кожному самому. Але, як кажуть, батьківщину не обирають.
Володимир Косинський