Пам'ятник Великому Кобзареві на Бориспільщині буде!
- 29 серпня 2013
- Відгуків: 0
- Переглядів: 559
-
Кілька місяців тому заслужений будівельник України, випускник Гнідинської семирічки 1955 року Олексій Іванович Черняхівський через місцеву газету «Срібна підкова» звернувся до односельців із закликом спорудити у Гнідині коштом громади пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку, приурочивши його відкриття до 200-ї річниці від дня народження цього Великого Українця. Він має стати першим на Бориспільщині, де свого часу не раз бував наш національний Пророк.
Навколо ідеї доволі швидко постала група ентузіастів-однодумців, яка невдовзі оформилась у організаційний комітет. Окрім автора задуму до нього увійшли: митрофорний протоієрей отець Василь (Безсмертний), заслужений учитель України Василь Іванович Галатенко, депутат Бориспільської районної ради В’ячеслав Якович Галатенко, полковник у відставці Іван Григорович Клименко, депутат Бориспільської районної ради, директор Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика Ніна Григорівна Кудько, паспортист сільської ради Наталія Степанівна Кудько, Гнідинський сільський голова Олександр Йосипович Лазаренко, секретар сільської ради Валентина Михайлівна Норець та підполковник міліції у відставці Василь Іванович Онищенко.
Першим же на газетну публікацію відгукнувся сивочолий ветеран Григорій Устимович Семенко. Зателефонувавши авторові цих рядків, колишній остарбайтер без зайвих слів запитав: «Так де і коли можна зробити внесок на побудову пам’ятника Шевченку?». Зізнаюсь, після почутого у мене горло перехопило і на очах виступили сльози, хоча я ніколи не вважав себе надто сентиментальною людиною. А тут не стримався. Бо ж телефонував чоловік, який пройшов жахіття каторжної роботи у фашистській Німеччині, потім майже шість років спокутував цю так звану «провину» на шахтах Донбасу, тривалий час працював на будовах Києва, а вийшовши на пенсію, бореться з численними хворобами, що його постійно атакують. Але дідусь не падає духом і продовжує займати активну життєву позицію. Він уже зробив свій добродійний внесок, наголосивши при цьому, що жертвує по гривні на кожен рік Тарасового ювілею.
Приємно здивував і п’ятнадцятирічний Руслан Нгуєн. Він, наслідуючи дідуся — Ігоря Васильовича Тарасенка, теж захотів долучитись до числа благодійників, а необхідні кошти виручив, продаючи молоко від кіз, за якими щоденно доглядає.
Ряди доброчинців постійно зростають. Понад 350 гнідинців, від старого до малого, уже зробили пожертвування, сума яких нині перевищила 60 тис. грн! Поволі акція вийшла за межі Гнідина. Поміж добродіїв сьогодні бачимо мешканців сусідніх Вишеньок, Києва, Миколаєва, навіть Санкт-Петербурга. Є серед них і жителі Борисполя, а саме: Любов Петрівна Береза, Любов Володимирівна і Йосип Іванович Лозяни, Тамара Миколаївна Оселедько, Валентин Валерійович Тусь та колишній завідуючий Бориспільського райвно Михайло Якович Корніяка. Підтримав ініціативу гнідинців і народний депутат-свободівець від Івано-Франківщини Олександр Максимович Сич.
Така активність наших співгромадян переконала оргкомітет, що потрібно надати можливість усім мешканцям Бориспільщини долучитись до цієї святої справи. Мова тут не стільки про матеріальну підтримку, як про духовне єднання патріотичної, національно свідомої спільноти району і міста, для якої рідна мова, національна культура, народні традиції та обереги, наші моральні авторитети є найвищими святинями.
Навколо ідеї доволі швидко постала група ентузіастів-однодумців, яка невдовзі оформилась у організаційний комітет. Окрім автора задуму до нього увійшли: митрофорний протоієрей отець Василь (Безсмертний), заслужений учитель України Василь Іванович Галатенко, депутат Бориспільської районної ради В’ячеслав Якович Галатенко, полковник у відставці Іван Григорович Клименко, депутат Бориспільської районної ради, директор Гнідинської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Петра Яцика Ніна Григорівна Кудько, паспортист сільської ради Наталія Степанівна Кудько, Гнідинський сільський голова Олександр Йосипович Лазаренко, секретар сільської ради Валентина Михайлівна Норець та підполковник міліції у відставці Василь Іванович Онищенко.
Першим же на газетну публікацію відгукнувся сивочолий ветеран Григорій Устимович Семенко. Зателефонувавши авторові цих рядків, колишній остарбайтер без зайвих слів запитав: «Так де і коли можна зробити внесок на побудову пам’ятника Шевченку?». Зізнаюсь, після почутого у мене горло перехопило і на очах виступили сльози, хоча я ніколи не вважав себе надто сентиментальною людиною. А тут не стримався. Бо ж телефонував чоловік, який пройшов жахіття каторжної роботи у фашистській Німеччині, потім майже шість років спокутував цю так звану «провину» на шахтах Донбасу, тривалий час працював на будовах Києва, а вийшовши на пенсію, бореться з численними хворобами, що його постійно атакують. Але дідусь не падає духом і продовжує займати активну життєву позицію. Він уже зробив свій добродійний внесок, наголосивши при цьому, що жертвує по гривні на кожен рік Тарасового ювілею.
Приємно здивував і п’ятнадцятирічний Руслан Нгуєн. Він, наслідуючи дідуся — Ігоря Васильовича Тарасенка, теж захотів долучитись до числа благодійників, а необхідні кошти виручив, продаючи молоко від кіз, за якими щоденно доглядає.
Ряди доброчинців постійно зростають. Понад 350 гнідинців, від старого до малого, уже зробили пожертвування, сума яких нині перевищила 60 тис. грн! Поволі акція вийшла за межі Гнідина. Поміж добродіїв сьогодні бачимо мешканців сусідніх Вишеньок, Києва, Миколаєва, навіть Санкт-Петербурга. Є серед них і жителі Борисполя, а саме: Любов Петрівна Береза, Любов Володимирівна і Йосип Іванович Лозяни, Тамара Миколаївна Оселедько, Валентин Валерійович Тусь та колишній завідуючий Бориспільського райвно Михайло Якович Корніяка. Підтримав ініціативу гнідинців і народний депутат-свободівець від Івано-Франківщини Олександр Максимович Сич.
Така активність наших співгромадян переконала оргкомітет, що потрібно надати можливість усім мешканцям Бориспільщини долучитись до цієї святої справи. Мова тут не стільки про матеріальну підтримку, як про духовне єднання патріотичної, національно свідомої спільноти району і міста, для якої рідна мова, національна культура, народні традиції та обереги, наші моральні авторитети є найвищими святинями.
Василь Галатенко