(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Людина, яка хотіла розбудити народ

  • 14 листопад 2013
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 307
  • Автор: admin
  • 0
Василь Лукич Лукашевич загніздився в історію не тільки тим, що походив із родової козацької старшини, а й тим, що хотів просвітити й розбудити народ, посіяти в ньому зерна національної свідомості і відірвати Україну від Росії, проголосивши її республікою. Далеко не все вдалося йому зробити, але він один з перших бориспільців став на шлях змовників. Його вважають ймовірним знайомим Т. Г. Шевченка й автором «Історії Русів». Адже він був одним найосвіченіших діячів своєї епохи. Небагато відомостей маємо про його життя і діяльність, але й те, що відомо, заслуговує уваги сучасного читача.

Краще ополчення губернії

На заклик маршалка Лукашевича відгукнулися повітові дворяни і селяни. Хто був свідомий обов’язку, ставали в ряди ополчення. До Переяслава потяглися обози з Борисполя, Березані, Баришівки, Воронькова та інших містечок. Їхали волами, верхи на конях, йшли пішки. Літо було палюче, сухе. Дороги потопали в куряві. Пилюка стояла стовпом, набивалася в очі, осідала за комір На переяславську дорогу вливалися вози та фури, навантажені всяким скарбом. У військо йшли міщани, поміщицькі, рангові казенні селяни. Із 150 ревізьких душ по одному чоловіку. Кожен зобов’язаний був мати коня, збрую і мундир. Мета була зрозуміла —  захист рідної землі від іноземних загарбників. «Жінки самі випроводжали своїх чоловіків на війну; мати, стримуючи сльози, благословляла сина на захист вітчизни; старий, забувши свою сивину, ставав в ряди разом з молодим онуком», — так описував цей патріотичний порив письменник Є. П. Гребінка, батько якого добровольцем вступив до козачого полку і пройшов з ним усю війну.

Формування козачих полків проводилося поспішно. У важку годину нашестя французів на Росію царський уряд звернувся за допомогою до населення. На початку липня 1812 року був виданий маніфест із закликом до всіх і кожного «з хрестом у серці і зброєю в руках» стати на захист вітчизни. Росія виставила 320 тисяч ратників. На Лівобережній Україні замість восьми полків сформували 15 — 9 полтавських і 6 чернігівських. У Переяславському повіті було мобілізовано 880 чоловіків. Той, хто йшов у козаче ополчення, повинен мати одного коня. Його готовність до походу визначалась лише здатністю до верхової їзди без обмежень років, росту і статі. До спорядження козака входило звичайне сідло, вуздечка, маленька валіза, баклажка води і саква* для фуражу.
Найоперативніше впорався з організацією і навчанням ополченців Переяславський повіт. Василь Лукашевич як провідник дворянства пожертвував багато волів, погоничів і возів для обслуги війкових підрозділів. Він сформував і навчив ополчення, яке було кращим у Полтавській губернії. За свої кошти утримував переяславські лазарети, в яких періодично було до семи тисяч хворих. У повітовому центрі створив училище, в якому навчалися привезені з Києва військові діти-сироти
 Відправивши ополчення у похід, Лукашевич знову звернувся до повітового дворянства організувати додатково загін добровольців.
 — Ворог топче землю нашу, — говорив він на дворянському зібранні у Переяславі, — палить міста і села, вбиває земляків наших. Хто міг тримати зброю, вже стали в бойовий стрій. Вони пішли захищати честь і свободу вітчизни. Наш обов’язок — допомогти їм у тяжкому поході. Від нас з вами залежить сила і слава армії у боротьбі з чужинцями…
Вдруге виступав Лукашевич перед дворянами і вдруге закликав їх до пожертвувань. І вже через кілька днів за першим обозом з Переяслава вирушив загін добровольців і цілий ескадрон кінноти для поповнення гвардії та обслуги артилерії. Навіть з власного господарства Лукашевич віддав половину робочих коней. У тому ж 1812 році полтавське дворянство виголосило йому сердечну вдячність «за сохранение пользы дворянства», і за постійну турботу про честь вітчизни був нагороджений орденом св. Володимира четвертого ступеня з написом на ньому: «Польза, честь и слава».
Орден увінчав невтомну і благородну працю провідника переяславського дворянства Лукашевича. Г. Гербільський у праці «Українські козачі полки і українське ополчення у Вітчизняній війні 1812 року» зазначав: «Найбільше козачих полків дали Полтавщина і Чернігівщина. Саме тут збереглися козаки: тут ще сильні були бойові козацькі традиції. Жили навіть окремі учасники й свідки славних запорозьких походів».
З початком війни з Наполеоном у краї були вжиті заходи з вивезення цінностей у безпечні місця. З Києва великі запаси товарів і грошей були вивезені в Кременчук, госпіталь і воєнно-сирітське відділення — в Переяслав.
Попечителем лазаретів і новоствореного училища став безпосередньо Василь Лукашевич. А після війни захопився політичною діяльністю і долучився до руху декабристів, які були носіями вільнодумства. Уряд сам проголошував слова: «Свобода!, «Визволення!» На відкритті варшавського сейму монарх-імператор обіцяв нову конституцію. Але зоря надії сховалася за гучними словами. Хоча багато генералів тішили себе надією звільнити селян, але їх сподівання виявилися марними. Люди, які бачили лихо, воювали за незалежність Росії і бажали кращого життя, не відчували ніяких змін, за винятком того, що країна наповнилась шпигунами і донощиками. Тому свідомі офіцери й генерали змушені були говорити на політичні теми таємно і тісніше єднатися в товариства. З такими людьми зблизився Лукашевич.

Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець

* Саква — предмет спорядження, що використовувався в кавалерії (у тому числі й у російських козацьких частинах) та артилерії: невелекий міх циліндричної форми, що кріпився до сідла.

Далі буде

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.