(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

До 80-річчя початку Великого терору

  • 27 листопад 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 327
  • Автор: admin
  • 0
Масове вигублення голодомором українського селянства в період насильницької колективізації було на початку 1930-х років не єдиним злочином комуністичного режиму проти нашого народу. З перших днів московсько-більшовицької окупації України тривали в різних формах, з різною інтенсивністю безперервні репресії проти всіх соціальних груп. Проте найголовнішим об’єктом підозр і переслідувань завжди була національно свідома інтелігенція. Цілеспрямована боротьба проти української інтелігенції, передусім проти тих діячів науки й культури, хто брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917–1921 років, потім в українізації, посилилася вже наприкінці 1920-х років.
Час реалізації репресивної політики більшовицького режиму проти українців можна поділити на два періоди. Вони різнилися масовістю та жорстокістю. Перший період тривав до грудня 1934 року. Він стосувався переважно України.
У рамках цього періоду доречно згадати деякі репресивні акції більшовицької влади. 19 квітня 1930 р. Верховний суд УСРР виніс вирок у справі «контрреволюційної» діяльності Спілки визволення України (СВУ). Із загальної кількості майже 30 тис. заарештованих осіб показовий судовий процес було організовано над 45 головними «ворогами народу». Серед них — відомі науковці, письменники, діячі культури. До кримінальної відповідальності за звинуваченням у належності до молодіжного крила СВУ — Спілки українсько ї молоді були притягнуті також найосвіченіші представники патріотичної молоді. Усім підсудним інкримінували намір за допомогою чужих держав та емігрантських формувань підбурити селянство до виступів проти колективізації, організувати вбивство Сталіна та його поплічників, а також відокремити Україну від  СРСР й утворити Українську самостійну державу. Незважаючи на відсутність доказів конкретної вини «ворогів», вони одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Слідчий у справі СВУ Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо!» У зв’язках зі СВУ влада звинуватила ієрархів Української автокефальної православної церкви. Через це у січні 1930 р. вони проголосили про її саморозпуск. Проте це не врятувало від репресій ні митрополита, ні десятків єпископів, ні багатьох сотень священиків УАПЦ.
У лютому 1932 року понад 50 представників патріотичної інтелігенції на чолі з колишнім Головою Центральної Ради, професором М. Грушевським було звинувачено у належності до Українського національного центру. Незважаючи на відсутність доказів «ворожої діяльності», їх засудили на строк від трьох до шести років позбавлення волі. У наступні роки більшість із них вдруге постали перед судом за «антирадянську діяльність» і «шпигунство». Тоді 21 особу було розстріляно, 12 — запроторено до таборів, де вони й загинули. Старого і хворого М. Грушевського як «теоретика буржуазного націоналізму» і керівника «бойової націонал-фашистської організації» вислали до Росії, де він 24 листопада 1934 р. помер за загадкових обставин.
Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук: було запроваджено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися з роботи й піддавалися репресіям вчені — «буржуазні націоналісти».
Жорстокі репресії вдарили по Україні після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником у республіці Постишева. Разом з ним до України прибули новий голова ОДПУ Балицький і тисячі інших московських функціонерів. Їм було доручено завершити колективізацію, провести чистку в компартії та припинити українізацію. За час правління сталінського опричника Постишева було репресовано (розстріляно чи висипалися в табори) тисячі представників нової української інтелігенції. Зокрема, з 240 українських письменників знищено 200 осіб. Декілька сотень кобзарів влада скликала до Харкова начебто на з’їзд, там їх заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Загалом, в Україні в період репресій 1930-х років було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції. Передусім були замордовані люди, які проводили в життя політику українізації, своєю творчістю сприяли відродженню національної самосвідомість українського народу. Саме тому той період називаємо «Розстріляним відродженням».
Про плани влади посилювати репресії свідчить постанова політбюро ЦК Вкп(б) від 10 липня 1934 р. про створення на базі ОДПУ НКВД СРСР і НКВД союзних республік. Каральним органам було дозволено застосовувати до арештованих осіб фізичний і психологічний терор, щоб змушувати своїх жертв визнавати всі інкриміновані їм злочини.
Другий період терору розпочався 1грудня 1934 року, коли було вбито Кірова (Кострікова), першого секретаря Ленінградського обкому компартії, члена політбюро Вкп(б), одного з найвірніших поплічників Сталіна.     Існує декілька версій причини убивства одного з найвідоміших більшовицьких функціонерів. Від побутових до політичних. Проте більшість дослідників стверджують, що терористичний акт проти Кірова організувало ОГПУ. Це випливає також з поведінки Сталіна. Він неначе чекав цього вбивства. Щоб обґрунтувати проведення Великого терору в масштабах усієї країни. Щоб, вигубивши не тільки своїх опонентів і ворогів, але й усіх незгідних і підозрілих, встановити режим особистої влади. Бо вже 1 грудня 1934 р. за пропозицією «вождя» була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з постановою термін розслідування таких справ скорочувався до 10-ти днів, розгляд їх у суді проводився без участі адвоката і прокурора, заборонялося оскарження вироків та подавання клопотань про помилування, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. положення постанови були адаптовані до кримінально-про­­­цесуального кодексу УСРР. Постанова від 1 грудня 1934 року стала справжньою «Хартією терору».
Одним з найперших ударів репресій по Україні стало викриття так званого Об’єднання українських націоналістів — організації, яка начебто мала на меті повалення радянської влади шляхом здійснення терористичних актів, шкідництва та диверсій. 13-15 грудня 1934 р. виїзна сесія колегії Верховного суду СРСР розглянула в Києві справи 37 осіб, які начебто прибули з-за кордону для здійснення в Україні терористичних актів. Суд над учасниками цієї групи «терористів», як і суди над учасниками ленінградської і московської груп «терористів-білогвардійців», повинні були підтвердити версію про наявність великомасштабного антирадянського підпілля. За цією справою було засуджено до розстрілу багатьох українських письменників та інтелектуалів. Серед них — Г. Піддубний, В. Поліщук, В. Підмогильний, О. Влизько, Д. Фальківський, М. Куліш.
У 1935 р. новопризначений прокурор СРСР Вишинський скасував прокурорський нагляд за законністю в діяльності органів державної безпеки у справах про державні злочини. Знаряддям масових репресій ставали здебільшого не суди, а «особливі нарада», «двійки», «трійки», інші позасудові органи. Треба зазначити, що жертвами репресій стали також ті керівні особи, хто в попередній період сам потурав сталінським злодіянням — колишні революціонери, партійні й радянські діячі, маршали, наркоми. Проте більшість репресованих становили митці, вчителі, науковці, інженерно-технічні працівники, військові, дореволюційна інтелігенція і фахівці радянської генерації, робітники й селяни.
Сталінізм як суспільно-політичний лад, що склався в СРСР у 30-х роках, був тоталітаризмом найгіршого зразка. Він був страшнішим за італійський фашизм. За жорстокістю перевершував німецький націонал-соціалізм. У внутрішній політиці він передбачав цілковите стирання межі між державою і суспільством, всеохопний контроль влади над суспільством та особою, масовану ідеологічну обробку населення, заборону політичної опозиції та будь-якого вільнодумства, зосередження влади в руках партійно-державного апарату (влада не була обмежена законом і спиралася на репресії), культ особи вождя. Зовнішня політика мала агресивний характер. Її мета з часів Леніна залишалася незмінною — світова комуністична революція. Неупереджений аналіз процесів, що відбуваються в нинішній Московії, яка є правонаступником СРСР, дає підстави для однозначного висновку: путінізм є виявом модернізованого сталінізму, тому становить велику загрозу для свого народу і всього цивілізованого світу.

Анатолій Ковальчук

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.