Незахищена старість педагога
- 18 грудня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 273
-
Педагогічні кадри старіють… Чому молодь не поспішає на роботу до школи, а пенсіонери — на заслужений відпочинок? Відповідь дуже проста: зарплата вчителя сьогодні зовсім невисока, а пенсія взагалі мізерна…
Освітяни Бориспільщини продовжують шукати справедливість у нарахуванні пенсії, намагаються зрозуміти суть недолугої пенсійної реформи, яка вступила в дію восени 2011 року. Вчителі написали лист до Кабінету Міністрів й отримали відповідь, що їхнє звернення скинуте на Міністерство соціальної політики…
«Вчителів нагло принизили, — говорить педагог із 40-літнім стажем. — У мене пенсія 1200 гривень! Реформатори при владі не бояться гніву Божого! Думаю, і люди не мовчатимуть, а вийдуть і з протестами! Коли, нарешті, при владі будуть чесні люди? Чому люди, які працювали у рівних умовах, однакову кількість років, на одній роботі отримують пенсії, які відрізняються у 2-3 рази? А скільки таких випадків, коли людина не працювала жодного дня, а має пенсію вищу!»
Педагоги не можуть зрозуміти «високу арифметику»: чому вчитель, який пішов на пенсію 5-10 років тому отримує мізерні гроші? Але ж він живе у тих самих умовах, при тих же цінах, сплачує такі ж гроші за ком. послуги, що й усі… А за що ж жити, купувати ліки?..
Галина Іванівна Пасько працює вчителем початкових класів Любарецької школи. Її колега, заслужений вчитель України Ольга Інокентіївна Грибок, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку, говорить, що Галина Іванівна — «скромна, врівноважена, хоча і вимоглива. Це людина великої душі! Вона надзвичайно віддана своїй роботі, вкладає у дітей всю душу, своє тепло і знання. Я завжди нею захоплювалася!» До того ж, вона щодня їде на роботу з Кийлова до Любарець: одним автобусом до Борисполя, а потім іншим — до своєї школи!..»
«Пенсію за вислугою я оформила майже 4 роки тому. Мені нарахували… 800 гривень без одної гривні… Жодного разу я гроші не отримувала. Продовжую працювати у сільській школі, — розповідає Галина Пасько, педагог із 34-річним стажем, — оскільки на таку пенсію неможливо вижити. Адже, маючи за плечима 30–40 років нелегкої роботи з дітьми, чи кожен зможе допрацювати до 60 років? Тому й оформляли вчителі пенсію за вислугою років. Хотіли мати собі гарантію того, що вони захищені…»
Надія Іванівна Гриценко, вчителька української мови та літератури Вороньківської школи, оформила документи на пенсію за віком ще 2009 року, проте продовжує працювати на своєму місці. У рідному селі вона робить ось уже 42 роки! Надія Іванівна створила у навчально-виховному закладі першу на Київщині світлицю рідної мови, музей літератури рідного краю, організувала мистецький клуб «Дивограй», куди постійно запрошує цікавих відомих творчих людей; понад 20 років веде шкільний театр «Барвінок»; брала активну участь в організації інших музеїв і проектів. Пенсію педагог отримує дещо вищу за своїх колег-педагогів, оскільки має 20 відсотків нарахувань за звання заслуженого вчителя України.
«Я оформляла пенсію за віком, коли у мене було 37 років педагогічного стажу. Але моя пенсія значно менша за ту, яку сьогодні вчителям нараховують при виході на пенсію за вислугою, маючи за плечима лише 25 років. Я не проти того, щоб люди отримували високу пенсію. Але ж я добросовісно працювала і продовжую працювати. І таких, як я, працюючих пенсіонерів, у нашій школі близько десяти. Продовжують працювати, бо мізерна пенсія, за неї прожити неможливо. Окрім оплати за комунальні послуги, люди мають ще й інтереси: хочеться прочитати книжку, кудись поїхати і щось побачити. А на лікування… — ділиться Надія Іванівна. — І 10 мінімальних окладів я не отримувала, у 2009 році їх, мабуть, ще не було.»
Одна вчителька мені навіть відмовилася називати свою пенсію, оскільки її найрідніші люди цього не знають. «Мені соромно озвучувати пенсію перед дітьми і свекрухою, — з болем розповідає мені педагог з 35-річним стажем. — Адже побутує думка, що людина має ту пенсію, яку вона заробила; говорять, чим більше і краще вона працює, тим у неї має бути вища пенсія. Тому що це винагорода за весь її трудовий шлях. Моя свекруха закінчила 4 класи, а я маю вищу освіту, а пенсію отримую значно меншу… У мене мінімальна пенсія...»
Педагоги у розпачі, вони не можуть зрозуміти несправедливого ставлення до них держави, незрозумілих реформаторських ідей, автором яких є тодішній віце-прем’єр Тігіпко. Освітяни ставлять запитання, відповіді на які так до сих пір і не отримали. Чому немає чіткої градації у нарахуванні пенсії, а є якісь індекси? Чому люди із заслугами і більшим стажем роботи отримують значно нижчу пенсію, ніж їхні колеги, які працювали менше часу? Може, це привід для корупційних схем? Звичайно, ця несправедливість була завжди, говорять вчителі. Та нинішню пенсійну реформу вони трактують не просто як зрівнялівка, а називають «обдиралівкою», коли інтеліґенцію просто принижують, ставлять в незручні умови виживання…
Освітяни Бориспільщини продовжують шукати справедливість у нарахуванні пенсії, намагаються зрозуміти суть недолугої пенсійної реформи, яка вступила в дію восени 2011 року. Вчителі написали лист до Кабінету Міністрів й отримали відповідь, що їхнє звернення скинуте на Міністерство соціальної політики…
«Вчителів нагло принизили, — говорить педагог із 40-літнім стажем. — У мене пенсія 1200 гривень! Реформатори при владі не бояться гніву Божого! Думаю, і люди не мовчатимуть, а вийдуть і з протестами! Коли, нарешті, при владі будуть чесні люди? Чому люди, які працювали у рівних умовах, однакову кількість років, на одній роботі отримують пенсії, які відрізняються у 2-3 рази? А скільки таких випадків, коли людина не працювала жодного дня, а має пенсію вищу!»
Педагоги не можуть зрозуміти «високу арифметику»: чому вчитель, який пішов на пенсію 5-10 років тому отримує мізерні гроші? Але ж він живе у тих самих умовах, при тих же цінах, сплачує такі ж гроші за ком. послуги, що й усі… А за що ж жити, купувати ліки?..
Галина Іванівна Пасько працює вчителем початкових класів Любарецької школи. Її колега, заслужений вчитель України Ольга Інокентіївна Грибок, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку, говорить, що Галина Іванівна — «скромна, врівноважена, хоча і вимоглива. Це людина великої душі! Вона надзвичайно віддана своїй роботі, вкладає у дітей всю душу, своє тепло і знання. Я завжди нею захоплювалася!» До того ж, вона щодня їде на роботу з Кийлова до Любарець: одним автобусом до Борисполя, а потім іншим — до своєї школи!..»
«Пенсію за вислугою я оформила майже 4 роки тому. Мені нарахували… 800 гривень без одної гривні… Жодного разу я гроші не отримувала. Продовжую працювати у сільській школі, — розповідає Галина Пасько, педагог із 34-річним стажем, — оскільки на таку пенсію неможливо вижити. Адже, маючи за плечима 30–40 років нелегкої роботи з дітьми, чи кожен зможе допрацювати до 60 років? Тому й оформляли вчителі пенсію за вислугою років. Хотіли мати собі гарантію того, що вони захищені…»
Надія Іванівна Гриценко, вчителька української мови та літератури Вороньківської школи, оформила документи на пенсію за віком ще 2009 року, проте продовжує працювати на своєму місці. У рідному селі вона робить ось уже 42 роки! Надія Іванівна створила у навчально-виховному закладі першу на Київщині світлицю рідної мови, музей літератури рідного краю, організувала мистецький клуб «Дивограй», куди постійно запрошує цікавих відомих творчих людей; понад 20 років веде шкільний театр «Барвінок»; брала активну участь в організації інших музеїв і проектів. Пенсію педагог отримує дещо вищу за своїх колег-педагогів, оскільки має 20 відсотків нарахувань за звання заслуженого вчителя України.
«Я оформляла пенсію за віком, коли у мене було 37 років педагогічного стажу. Але моя пенсія значно менша за ту, яку сьогодні вчителям нараховують при виході на пенсію за вислугою, маючи за плечима лише 25 років. Я не проти того, щоб люди отримували високу пенсію. Але ж я добросовісно працювала і продовжую працювати. І таких, як я, працюючих пенсіонерів, у нашій школі близько десяти. Продовжують працювати, бо мізерна пенсія, за неї прожити неможливо. Окрім оплати за комунальні послуги, люди мають ще й інтереси: хочеться прочитати книжку, кудись поїхати і щось побачити. А на лікування… — ділиться Надія Іванівна. — І 10 мінімальних окладів я не отримувала, у 2009 році їх, мабуть, ще не було.»
Одна вчителька мені навіть відмовилася називати свою пенсію, оскільки її найрідніші люди цього не знають. «Мені соромно озвучувати пенсію перед дітьми і свекрухою, — з болем розповідає мені педагог з 35-річним стажем. — Адже побутує думка, що людина має ту пенсію, яку вона заробила; говорять, чим більше і краще вона працює, тим у неї має бути вища пенсія. Тому що це винагорода за весь її трудовий шлях. Моя свекруха закінчила 4 класи, а я маю вищу освіту, а пенсію отримую значно меншу… У мене мінімальна пенсія...»
Педагоги у розпачі, вони не можуть зрозуміти несправедливого ставлення до них держави, незрозумілих реформаторських ідей, автором яких є тодішній віце-прем’єр Тігіпко. Освітяни ставлять запитання, відповіді на які так до сих пір і не отримали. Чому немає чіткої градації у нарахуванні пенсії, а є якісь індекси? Чому люди із заслугами і більшим стажем роботи отримують значно нижчу пенсію, ніж їхні колеги, які працювали менше часу? Може, це привід для корупційних схем? Звичайно, ця несправедливість була завжди, говорять вчителі. Та нинішню пенсійну реформу вони трактують не просто як зрівнялівка, а називають «обдиралівкою», коли інтеліґенцію просто принижують, ставлять в незручні умови виживання…
Лариса ГРОМАДСЬКА