Час випробувань для України
- 24 квітня 2014
- Відгуків: 0
- Переглядів: 274
-
Останні два місяці наша Вітчизна переживає страшенну небезпеку, найбільшу за всі 22 роки її державної незалежності. Одвічний гнобитель нашого народу, скинувши маску добросусідства, якою лицемірно прикривав свої сатанинські плани, віроломно розпочав військову агресію проти України з метою знищити нашу державу й накинути ярмо на волелюбний народ. До загарбницьких дій заклятий ворог вдався в час тимчасового ослаблення України, спричиненого революційними подіями.Грубо порушивши суверенітет і територіальну цілісність України, кремлівська кліка цинічно анексувала Крим. Цим підло потоптала всі міждержавні угоди й норми міжнародного права. І в очах світової спільноти назавжди постала агресором, загарбником, окупантом. Своїми діями Москва всьому людству ствердно відповіла на запитання: «Хатят лі рускіє вайни?» Після загарбання Криму москалеві ніколи не вдасться відмитися від ганебного тавра агресора, окупанта, всесвітнього брехуна й терориста. Проте одного Криму московським бандитам видалося замало, тому подальшими діями озвірілі злочинці замахнулися на східні області України. Сподіваючись легко загарбати їх також.
Важливо підкреслити: в образі нахабного загарбника й заклятого ворога українського народу виступила не просто одна з чужоземних держав. Агресором стала РФ, яка разом із Великобританією і США підписала 5 грудня 1994 року Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Відповідно до Меморандуму ці країни серед іншого зобов’язалися:
- поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;
- утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності / політичної незалежності України;
- утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету;
- домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією;
- проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.
Які причини такого підлого нахабства москалів? Їх кілька. Розвал СРСР і проголошення незалежної України завдали величезного болючого удару по великодержавних амбіціях і суспільній свідомості московитів, зруйнували міфічні уявлення про якусь їхню особливу вселенську місію. Не тільки владоможці, а й значна частина отруєних шовінізмом пересічних громадян РФ скаженіли від люті через «прєдатєльства хахлов». Середньому і старшому поколінню жителів Московії ще й досі важко змиритися з тим, що українці рішуче відмовилися вважати себе їхніми молодшими братами. Що ми не тільки заявили про себе як про окремий, самобутній народ, а й реалізували своє невідємне право на національно-державне самовизначення. До того ж контрольовані владою ЗМІ щодня впорскують у мізки мільйонів людей смертельні дози отруйної брехні й агресивного шовінізму. Через це вони так масово підтримують загарбницьку політику своїх фюрерів.
Загарбницька сутність московського імперіалізму залишилася незмінною впродовж кількох сотень років усього часу його існування. Тому агресивні дії на південному сході України є спробою московського імперіалізму взяти реванш за катастрофічну поразку 1991 року, намаганням повернути перебіг історії у зворотному напрямі. Вони також спрямовані на запобігання подальшого розпаду своєї держави, який її неминуче чекає в недалекому майбутньому.
У тому, що сталось у Криму і на сході держави, є велика вина тієї влади, що була всі попередні роки, і тієї, що є в Україні нині. Бачимо, що очільники нинішньої влади з перших днів перебування на посадах діють мляво, нерішуче, непрофесійно, часто із значним запізненням реагують на ті події, реагувати на які потрібно блискавично. Схоже, що у владі, як завжди, катастрофічно не вистачає розумних людей, які вміють аналізувати, прогнозувати й ухвалювати правильні рішення. Влада боїться брати на себе відповідальність. Цим вона створює враження некомпетентності або навіть «підігрування» ворогові. Стає очевидним: попри наявність у вищих ешелонах багатьох артистів, банкірів, економістів, юристів, докторів різних наук там катастрофічно не вистачає державних діячів.
Відомо, що група генералів-патріотів, які мають великий досвід оперативної, розвідувальної, антитерористичної роботи, неодноразово давали пропозиції в. о. голові президентської адміністрації щодо протидії сепаратистам і терористам. Але до них ніхто не прислухається. Незважаючи на статус відставників і пенсіонерів, ці люди виявили готовність на кілька місяців повернутися на службу і з врахуванням свого великого досвіду приборкати ворогів. Не зрозуміло, чому високі посади отримують за принципом партійності, а не компетентності.
Чи адекватно реаґують на бандитські дії Гебельса Гестаповича Путлера лідери країн Заходу? Схоже, що ні. Ставлячись з великою огидою й ненавистю до цього шахрая і злодія (має у швейцарських банках украдених у свого народу понад 40 млрд. дол.) вони змушені з ним спілкуватися, оскільки той представляє ядерного монстра. Тому намагаються умиротворити агресора. Але поки що безуспішно. Щодо України, як жертви агресії, то ті політики багато обіцяють, але мляво діють.
Маємо визнати: політика всіх попередніх урядів є передусім соціально-економічна неправильною, а гуманітарна — ще й помилковою, якщо не сказати — злочинною. Урядовці розглядали свої посади як доступ до «корита», найбільше переймалися питаннями власного збагачення. За 22 роки незалежності всіма президентами, урядами, парламентами практично нічого не зроблено для деколонізації України, для остаточного звільнення її з-під московського ярма. Події у Криму й на південному сході України не розвивалися б за нинішнім сценарієм, якби українці, які в тих краях становлять більшість населення були українцями не за назвою, а за сутністю й духом.
Маємо рішуче провести десовєтизацію, демосковизацію. Потрібно не тільки не купувати їхніх товарів, а й відмовитися від усього чужинського: мови, «культури», не дивитися їхніх фільмів (вони спрямовані на руйнування нашого менталітету і світогляду, на насадження зверхності московства). Маємо обходитися без всього їхнього так само, як і вони обходяться без нашого. Повинні навчитися жити без московства так само легко, як живуть без нього поляки, словаки, болгари. Для цього повинні плекати й розвивати свої рідні духовні цінності. Маємо оголосити бойкот усьому московському. Наше гасло незмінне ще з початку 1920-х років: геть від Москви! Активно іґноруймо нелогічне пояснення холуя й не вірмо шизофренічним закликам: «Умом Расію нє панять, Аршінам опщім нє ізмєрять. В нєйо асобєнная стать. В Расію можна толька вєріть».
А слідом за чесною людиною і видатним поетом М. Лермонтовим скажімо:
«Пращай, нємитая Расія—
Страна рабов, страна ґаспод,
І ви, мундири ґалубиє,
І ти, ім прєданий народ»
Анатолій КОВАЛЬЧУК