(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Пам'ять і шана чи «гром побєди»?

  • 07 травня 2015
  • Відгуки :0
  • Переглядів: 92
  • Автор: admin
  • 0
9 травня як День Перемоги… Що означає ця дата для кожного з нас та власне що і, головне, як ми —  українці – маємо святкувати? Скільки пам’ятаю, цей день ніколи не був святом у моїй родині, бо з усіх чоловіків роду живим з війни повернувся лише брат мого діда по матері, мобілізований вже після «визволення» у 1943 році. Йому, так би мовити, «пощастило» — осколком відбило нирку, і решту життя він прожив і пропрацював інвалідом, страждаючи від непомірно високого тиску через отримане поранення. Моя бабуся залишилася вдовою з чотирма малими дітьми у землянці на місці спаленої німцями бориспільської хати. Бабуся по батьку повернулася з примусової праці у Німеччині до рідного села на Черкащині і все життя не могла зрозуміти яка каторга була легшою – на німецькій фабриці під батогом нацистського наглядача чи на «вільних колгоспних ланах» під наглядом бригадира-комуніста. У бабусі моєї дружини війна забрала шістьох братів, а зранений чоловік недовго прожив після повернення додому. Замість допомоги наші бабусі отримували від комуністичної влади папірці сталінських облігацій…  То чи є в нас привід для святкування? 
Думаю, що подібні історії про знищення нацистською і більшовицькою імперіями кращих представників нашого народу є чи не в кожній українській родині. Дві ворожі імперські сили нищили українців руками німців, мадяр, московітів, румунів, поляків і, як це не прикро, самих українців, нацьковуючи їх брат на брата. Втрати України у тій війні оцінюються у 10 мільйонів людських життів. Точна кількість полеглих невідома досі, вчені намагаються уточнити ці страшні цифри з точністю хоча б до мільйона. А скільки невідомих, пропалих безвісти залишилися навіки лежати по ярах, лісах та болотах? Кажуть, що війна закінчується, коли гідно поховано її останнього загиблого солдата. Що зробили ми для цього? Чи вшанували пам’ять всіх полеглих? Чи дали спокій їхнім душам? Мабуть, ще ні, бо досі перетворюємо цей травневий день на масові гулянки з шашликами і пиятикою в парку, масовками-тусовками та хороводами біля братських могил за поганою совіцькою традицією.
А звідки ж виникла ця так звана традиція святкування? 9 травня у якості державного свята почали відзначати в тодішньому СРСР лише з 1965 року, коли комуністичне керівництво усвідомило необхідність посилення пропаганди показового патріотизму на тлі убогого рівня життя переважної більшості радянських людей. Кращого приводу, ніж «вєлікая побєда» годі було й вигадувати. Адже у Московщини є давня звичка створювати патріотично-ідеологічні свята з приводу своїх «побєд», котрі інколи були просто надуманими чи «притягнутими за вуха». Понад сотню років Росія вперто пишалася своєї перемогою над Наполеоном і будувала на цьому свій патріотизм, тепер настав час змінити форму, але не зміст, бо без таких ритуальних походеньок народ швидко тверезів і міг почати думати, що для влади є небезпечно і небажано. Потрібно було терміново організувати масові заходи з роздачею ювілейних значків.
Ординська звичка влаштовувати банкети на полі бою на тілах загиблих трансформувалася в масові гуляння з безкоштовною кашею, горілкою і салютами. Московитська традиція ходити парадами, забувши про полеглих, та до нестями бити лобом в імперський переможний барабан, начепивши «георгіївську» стрічечку, теж дала свої наслідки, котрі Україна сьогодні відчуває на сході.
Живим ветеранам війни у цьому загальному балагані відводилася роль таких собі новорічних ялинок: можновладці їх наряджали, урочисто розсаджували, показово вітали, обіцяли всілякі блага і… знову забували на рік. Пам’ятаю, як кілька років тому місцеві регіонали вручали ветерану війни автомобіль. Найдешевший виріб китайського автопрому був щедро прикрашений кульками з символікою партії, правління якої тоді комусь ввижалося мало не вічним, грав оркестр і промовлялися гучні промови. А дідусь-ветеран з ціпком у руках дивився на ту машину, і, вочевидь, вже не мав сили радіти подарунку, бо прожив тяжке і сповнене праці та нестатків життя. Бо справжню турботу і заслужену шану, яка передбачає гідний людини рівень життя, десятиліттями було замінено на показуху з парадами та ідеологічно-пропагандистським «громом побєди». Адже саме під цей «побєдний» шум з гуркотом барабанів та спровокованими бійками за криваві шмати червоних прапорів олігархи грабували нашу країну, хапаючи золоті батони та купуючи найдорожчі в світі пентхаузи, вартості яких вистачило б для забезпечення житлом всіх справжніх ветеранів війни, котрі ще живуть серед нас.
Подібні святкування потрібні сьогодні Путінському режиму, бо Московщина ніколи не могла запропонувати ні світові, ні своєму власному народові нічого, крім своїх «побєд». 
Варто було б з такої нагоди навіть викарбувати спеціальну медаль, наприклад, «70 років у драних штанах» і нагородити нею переважну більшість населення сьогоднішньої Росії для підтримки патріотичного духу і гордості за велич країни. 
Це ж значно краще, ніж відкрити архіви, як через сім десятиліть роблять у цивілізованих країнах. Адже тоді вийде на світ правда про причини і наслідки тієї війни, про масові зґвалтування, грабунки та розстріли мирних людей «освободітєлями», про зрадників з «георгіївськими» стрічками, про виселення і депортації цілих народів, про злочинну бездарність «великих маршалів» та й багато чого іншого. Тоді зміниться і розуміння цієї війни та ставлення до неї.
Для нас – українців – настає нарешті час подивитися на події семидесятирічної давнини українськими очима. Настає час зрозуміти і усвідомити, що українці в різних арміях воювали не за міфічну «родіну», не за тирана Сталіна чи нелюда Гітлера, а за свій дім, за свою землю, за свою родину і волю своїх дітей. І червоноармійці, і дивізійники, і бійці УПА воювали за Україну, лише кожен розумів її по-своєму і по-різному уявляв майбутнє своєї землі та свого народу.
Згинув Третій Рейх, пішов у небуття Радянський Союз, а Україна є. Отже українці – справжні переможці у минулій війні. Давайте тільки всі разом з шаною і честю гідно поховаємо останнього полеглого солдата і примиримося нарешті в єдиній українській родині. Зараз для цього настав добрий час, бо нащадки повстанців і воїнів УНР пліч-о-пліч з онуками червоноармійців і бійців УПА стоять сьогодні в обороні нашої землі від чергової дикої орди «освободітєлєй» зі сходу. Тільки разом, тільки у національній єдності ми переможемо ворога. Це і буде наша справжня Велика Українська Перемога.
Ігор Петренко,
головний редактор
 
 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.