МУЗЕЙНИЙ ДІЯЧ ТА ОХОРОНЕЦЬ ПАМ'ЯТОК

Наукова діяльність П. П.Чубинського багатогранна і багатовимірна. Поряд із заняттями етнографією, статистикою, фольклором, вивченням побуту і звичаїв можна назвати ще одне, невіддільне від того, що потрібно зберегти для наступних поколінь, — музейна діяльність. У його творчій біографії вона не виглядає домінантною, але переконливо доводить про передбачуваність у збереженні предметів матеріальної і духовної культури. Адже хто приїздив до Архангельська, той з інтересом міг познайомитися з експонатами, що були предметами вжитку і побуту народів далекого північного краю.

Завдяки безпосередній участі П.Чубинського в Архангельську був створений перший музей, який привертав увагу місцевих відвідувачів і приїжджих гостей. Наприклад, влітку 1865 року до Архангельська прибув посол Франції в Петербурзі барон Шарль Анжелик де Талейран-Перигор (1821–1896). Він подорожував по Архангельській губернії, відвідав Соловецькі острови — могильник багатьох ув’язнених. Деякі російські дослідники Півночі цю поїздку охрестили як таку, що носила «шпигунський характер». Все одно до приїзду високого гостя готувалися. Зокрема, два музеї палати державних маєтностей і статистичного комітету злилися в один і були розміщені в одному приміщенні. Оглядаючи експозицію, посол Франції і його почет зацікавилися виставленими експонатами так, що не відмовили собі в задоволенні двічі відвідати музей і залишити про нього схвальний відгук.

Неабияке зацікавлення викликав музей і в місцевих мешканців. За чотири місяці, пише П. Чубинський, його відвідали 1070 осіб. Враховуючи малолюдність населення Архангельської губернії і його напівдикий спосіб життя, це була велика кількість відвідувачів. Невдовзі музей передали у завідування статистичного комітету. Він мав чотири відділи: етнографічний, зоологічний, мінералів і промисловості. Упорядковували музей П. Чубинський разом з своїми помічниками Ф. Бєлінським та О. Василевським. В експозиції були знаряддя праці, флора і фауна краю, корисні копалини, ґрунти, вироби з вовни, льону та дерева, а також предмети старовини: крісло Федора Романова, кубки, келихи, срібна чаша принца Антона Ульріха, 120 стародавніх срібних монет, рукопис М.Ломоносова. Музей працював три дня на тиждень. У вівторок і четвер вхід був вільним, а в неділю з платою 20 коп. Виручені кошти йшли на розвиток музею. Екскурсії для відвідувачів проводили П. Чубинський та Ф. Бєлінський.

Окрім створення музею, Чубинський діяльно допомагав організаторам Першої етноґрафічної виставки Товариства любителів природознавства, антропології й етноґрафії при Московському університеті 1867 року. Виставка була незвичайною. На ній представлені експонати з Литви, Латвії, Естонії, Закавказзя, Сербії, Словенії, Хорватії, Чехії, Олонецької, Нижегородської, Ярославської, В’ятської, Рязанської, Вологодської, Харківської, Київської, Волинської та багатьох інших губерній імперії. Архангельську губернію представляли фотографії самоїдів, риболовецькі снасті, пристрої для ловів лисиць, вовків, мисливська рушниця, колекції набоїв, мисливського спорядження, різні види сільськогосподарського знаряддя, пристрій для обробки конопель, човен, модель плоту, яким сплавляли худобу пінезькі торговці.

П. Чубинський особисто звернувся до сільських священиків з проханням надати матеріали з історії церков та парафій. І такі матеріали були одержані. Свою зайнятість дослідженнями і заняттями характеризував у листі до двоюрідної сестри Лесі (дружини О. Ф. Кістяківського) так: «До поту, зрання до вечора працюю». Разом з тим він мріяв про повернення на Україну. І коли повернувся на рідну землю, організував три етнографічно-статистичні експедиції в Південно-Західний край, як тоді називалася Україна. А крім того, маючи певний досвід організації музейної справи на Півночі, він заповзято продовжував її в Києві, коли був керуючим справами Південно-західного відділу Російського географічного товариства (ПЗВ РГТ). 

Музейна справа в той час була новою і малопоширеною на терені України, але Чубинський вважав за потрібне збирати предмети старовини, створювати своєрідний фонд для заснування музею, потрібного для наглядної демонстрації предметів побуту, в яких проглядався рівень освіченості і культури народу, його звичаїв і традицій, що визначали ступінь духовного розвитку. До речі, варто нагадати, що члени Відділу стали ініціаторами проведення в Києві III Археологічного з’їзду. У його роботі взяли участь і виступили з доповідями більшість членів відділу, котрі порушили питання про збереження й охорону пам’яток старовини . Зокрема, М. М.Левченко виступив з доповіддю «Об уничтожении памятников старины в Южной России». Він навів приклади суто національних історичних споруд: хата батька останнього гетьмана К. Розумовського в с. Лемеші Козелецького повіту Чернігівської губернії, гетьманський палац у Батурині та ін. Доповідач запропонував повідомляти через газети про пам’ятки місцевої старовини, що потребують збереження й охорони.

За ініціативою П. Чубинського було вирішено комплектувати зібрання предметів, що характеризують Україну в «етноґрафічному, промисловому та археологічному відношенні» (Записки ЮЗО ИРГО. — Т. 1 за 1873 год. — К., 1874. — С. 17).

Чубинський мав покласти початок першому етноґрафічно-географічному музею у Наддніпрянській Україні. З цією метою було надруковано в газетах і розіслано окремим відбитком оголошення відділу про збирання предметів для музею: малюнки, фотографії будівель, які примітні національними особливостями, вбрання (чоловіче, жіноче з різних місцевостей); оздоблення хат, хатнє начиння (ікони, рушники, дзеркала, столи, діжки, скрині, посуд); інструменти та речі різного вжитку (веретена, прядки, гребні, ножі, музичні інструменти, іграшки); землеробське, промислове та інше знаряддя (рала, плуги, лопати, пилки, долота); візки та упряж (моделі возів, саней, коліс, голобель); судна (моделі барок, галер, чайок, човнів) (Федорова Л. Д. Біля витоків національного музейництва в Україні: музей Південно-західного відділу Імператорського Російського географічного товариства //УІЖ. — 2010. — № 6. — С. 68, 69).

Етноґрафічні матеріали надіслали близько 50 осіб. Першими дарувальниками були М. Ф. Семиренко, який у квітні 1873 р. пожертвував гербарій із 218 рослин із зазначенням їх народних назв і використання в побуті, інженер-механік В. Гарин — колекцію моделей вітряків, ткацького верстата, плуга, рала, борони, воза, саней; П. Чубинський — вишитий рушник і 7 етнографічних картин художника Г. Квятковського, на яких було зображено зовнішній і внутрішній вигляд української хати на Поліссі, а також поліські типи й одяг дорослих, літніх людей і дітей чоловічої і жіночої статі (загалом —15 експонатів), Ф. Вовк — 82 предмети, І. Кордиш — 33, М. Левченко — 84, В. Рубінштейн — 86, О. Русов — 118, М. Симиренко — 243, П. Чубинський —139 одиниць.

1873 р. до музею М. Лисенко передав детальний опис народного одягу у Сквирському і Таращанському повітах. Не залишилося осторонь і жіноцтво. Експонати для музею передали сестри: М. Ліндфорс — 3, С. Ліндфорс — 4, О. Ліндфорс — 2. Серед добровільних дарувальниць були Х. Волкова, Є. Юскевич-Красковська, яка передала плахту з м. Воронькова Переяславського повіту. Крім того, Софія і Марія Ліндфорс подарували 6 аркушів із 23 рисунками узорів, зібраних ними в селах Олександрівка і Олешня Городнянського повіту Чернігівської губернії (Записки. — Т. 1. — С. 66).

У 1874 р. до музею надійшли гончарні вироби з містечка Опішні, зразки цегли і черепиці, виготовлені у Буді-Орловецькій Черкаського повіту (передав О. Рогович); зразки шовку селянських виробів із с. Трипілля, зразки вишивок на полотні; повний жіночий одяг із Харківської губернії; жіночий та чоловічий костюми Новоград-Волинського повіту Волинської губ. (П. Косач); гуцульська сорочка; рушник ручної вишивки з Херсонської губ., рушник тканий кролевецький; окремі предмети одягу та домашнього начиння; 12 зразків мережок, вишитих на полотні з народними назвами; дитяче взуття, плетене із суконних кольорових смужок з околиць м. Бреста-Литовського(Ф. Вовк); таблиця народних узорів з Яготина; іграшки; колекція старовинних монет (30 одиниць); скарб із Таращанського повіту(монети 1661, 1662 рр.) та прикраси збруї й одягу; бронзова стріла; колекція пенькового ремісництва — зразки коноплі, веретена, кужіль і гребінка; колекція мінералів із Балтського повіту; модель вітряка; коловорот, серп і коса із с. Заливащини Вінницького повіту Подільської губернії ; 9 опудал птахів; етнографічний альбом України з 55 фотографіями житлових і господарських занять і обрядів(І. Кордиш) тощо (Записки. — Т. 11 за 1874 год. — К., 1875. — С. 11–31). 

За повідомленням П. Житецького, уже 1873 р. музейне зібрання налічувало 888 експонатів, а через два роки їх кількість зросла до 3 тисяч одиниць з різних реґіонів України. Не маючи окремого приміщення, відділ зберігав музейні колекції і бібліотеку в будинку Г. Галагана.

За Емським указом російського імператора від 18 травня 1876 р. відділ було закрито. Музичні інструменти, музейні колекції та бібліотека відділу була розпорошена по різних установах і товариствах Києва. І сьогодні не можна сказати, де вони зберігаються. І що трагічно, багато з великого надбання безслідно зникло. Імперська, а потім і більшовицька влада продовжила знищення пам’яток старовини і всього того, що стосувалося історії і духовної культури народу. Та не зважаючи на трагічну долю колекцій, сьогодні з повним правом можна сказати, що П. Чубинський був першим музейником і охоронцем пам’яток історії та культури, духовної величі і невмирущості народу — творця історії.

Андрій ЗИЛЬ,

краєзнавець