Пам'яті Олени Теліги

21 лютого 1942 року нацисти розстріляли поетесу у Бабиному Яру. У будинку гестапо, де до того ув’язнена перебувала під слідством (Короленка, 33, тепер Володимирська), на стіні вона залишила свій останній автограф — зображення тризуба та напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

9 лютого, перед тим, у Спілці письменників вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим». Це ж вона підтвердила і в одному зі своїх віршів — «О краю мій»:

Вона знала, що загроза арешту нависла над нею. Заступник голови ПУН, керівник Культурної Референтури ОУН Олег Ольжич наполягав на тому, щоб вона залишила Київ або зачаїлася на одній із київських конспіративних квартир. Було очевидно, що гестапо розпочало арешти саме українських націоналістів. Її життя, і, відповідно, поезія були насичені переконанням, що за ідею треба боротися до перемоги. Це переконання патріотки, націоналістки, яка воліла померти, та не програти. У вищезгаданому вірші Теліга викладає власне життєве кредо та закликає читачів до безкомпромісної боротьби:

Олена Теліга не терпіла споживацького ставлення до життя, ненавиділа байдужих до долі України:

Боротьба за великі ідеали не може бути без жертв. Це аксіома. Тому для цієї високої місії вищі сили відбирають духовно загартованих людей, які своїм життям та смертю доводять, що нема інтересів, вищих за національні. Якщо усвідомлюєш, що без тебе реалізовувати прагнення, які розділяєш, нема кому, то втілення в реальність своїх бажань стає сенсом життя. А для цього треба піднятися над повсякденною метушнею, повести за собою однодумців, бо хтось все ж таки повинен бути першим. Не бути «партачами життя». Останнім поетеса присвятила цілий допис.

Та мова не про них, а про їхніх антиподів — людей, які хочуть змінити світ, не тільки думаючи про це, а й активно переробляючи дійсність, доводячи її до ідеалу.

Всього тридцять п"ять років відміряла доля прожити Олені Телізі. Своїм життям, поетичною творчістю, націоналістичною боротьбою вона посіяла те зерно, яке не могло не прорости навіть через багато років. Бо радянська окупаційна адміністрація намагалася викреслити творчість таких митців, як, наприклад, Ольжич і Теліга не тільки з літературного процесу, а й з пам"яті народу, до якого належали митці. Та й зараз у незалежній Україні антиукраїнська влада жодним чином не вшановує пам"яті Олени Теліги. Така вже реальність. Бо й сама теперішня влада належить до «партачів життя». Нема чого дивуватися.

Зореслав КУМПАН,
голова Бердянської міської організації ВО «Свобода»