(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Пам'яті Олени Теліги

  • 01 березня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 519
  • Автор: admin
  • 0

21 лютого 1942 року нацисти розстріляли поетесу у Бабиному Яру. У будинку гестапо, де до того ув’язнена перебувала під слідством (Короленка, 33, тепер Володимирська), на стіні вона залишила свій останній автограф — зображення тризуба та напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

9 лютого, перед тим, у Спілці письменників вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим». Це ж вона підтвердила і в одному зі своїх віршів — «О краю мій»:

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог мені послав найбільший дар:
Гарячу смерть —  не зимне умирання.

Вона знала, що загроза арешту нависла над нею. Заступник голови ПУН, керівник Культурної Референтури ОУН Олег Ольжич наполягав на тому, щоб вона залишила Київ або зачаїлася на одній із київських конспіративних квартир. Було очевидно, що гестапо розпочало арешти саме українських націоналістів. Її життя, і, відповідно, поезія були насичені переконанням, що за ідею треба боротися до перемоги. Це переконання патріотки, націоналістки, яка воліла померти, та не програти. У вищезгаданому вірші Теліга викладає власне життєве кредо та закликає читачів до безкомпромісної боротьби:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

Олена Теліга не терпіла споживацького ставлення до життя, ненавиділа байдужих до долі України:

Хоч людей навколо так багато,
Та ніхто з них кроку не зупинить,
Якщо кинути в рухливий натовп
Найгостріше слово — Україна.

Боротьба за великі ідеали не може бути без жертв. Це аксіома. Тому для цієї високої місії вищі сили відбирають духовно загартованих людей, які своїм життям та смертю доводять, що нема інтересів, вищих за національні. Якщо усвідомлюєш, що без тебе реалізовувати прагнення, які розділяєш, нема кому, то втілення в реальність своїх бажань стає сенсом життя. А для цього треба піднятися над повсякденною метушнею, повести за собою однодумців, бо хтось все ж таки повинен бути першим. Не бути «партачами життя». Останнім поетеса присвятила цілий допис.

Та мова не про них, а про їхніх антиподів — людей, які хочуть змінити світ, не тільки думаючи про це, а й активно переробляючи дійсність, доводячи її до ідеалу.

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть.
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Всього тридцять п"ять років відміряла доля прожити Олені Телізі. Своїм життям, поетичною творчістю, націоналістичною боротьбою вона посіяла те зерно, яке не могло не прорости навіть через багато років. Бо радянська окупаційна адміністрація намагалася викреслити творчість таких митців, як, наприклад, Ольжич і Теліга не тільки з літературного процесу, а й з пам"яті народу, до якого належали митці. Та й зараз у незалежній Україні антиукраїнська влада жодним чином не вшановує пам"яті Олени Теліги. Така вже реальність. Бо й сама теперішня влада належить до «партачів життя». Нема чого дивуватися.

Зореслав КУМПАН,
голова Бердянської міської організації ВО «Свобода»

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.