«ПОКИ ПАН ПАНУЄ, КАРМАЛЮК НЕ СКЛАДЕ ЗБРОЇ…»

Кармалюка називають останнім гайдамакою. Його повстанська епопея тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії. Устим Кармалюк за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного героя названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави. Про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: «За Сибіром сонце сходить», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Геній Української нації Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка cлавним лицарем.

Народився народний герой Устим Якимович Кармалюк в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) 27 лютого 1787 року в селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Устим був дворовим у поміщика, там і здобув першу освіту. 1811 року за непокірний характер Кармалюка вперше арештовано в панській економії, і вперше він втікає від покарання. У 1812 році його забирають на 25 років у рекрути до московської армії. 1813 року разом із своїм побратимом Данилом Хроном Кармалюк утікає з IV уланського полку (стояв в Кам’янці-Подільському) і повертається в рідні місця, щоб почати повстанський рух зі зброєю в руках.

Збирає ватагу таких же відчайдухів, як сам, і спалює садибу та гуральню поміщиків Пігловських. На чолі повстанського загону він реквізує панське майно і повертає його селянам. Отаман «трусить» не тільки поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів, зокрема він здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому. Незабаром Кармалюка ловить московський каральний загін, йому присуджують 500 ударів шпіцрутенами і відправляють до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму він втікає з-під варти і продовжує боротьбу, а його загони поповнюють селяни і втікачі-рекрути царської армії. У різних містах і містечках спа лахують селянські бунти. Захоплені у поміщиків гроші та майно повстанці Кармалюка роздають збіднілим селянам. Кармалюка вкотре заарештовують і тримають у Літинській тюрмі, але ватажок знову втікає.

У 1817 році московські жандарми схопили Кармалюка, і вперше Кам’янець-Подільський військовий суд засуджує його до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив її 25 ударами батогом, тавруванням «указними знаками» розпеченим залізом, і засланням на 10 років сибірської каторги в Іркутську губернію. Та невтомний отаман 1818 року втікає зі В’ятської етапної в’язниці і повертається на Поділля. Він діє в околицях Бару і Балтському повіті, маневруючи під облавами каральних військ окупаційної адміністрації і скрізь піднімаючи селян на повстання.

Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують. У цей час влада збиткується з родини Кармалюка, його дружини Марії і дітей. Як відомо, у Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю. Друга дружина відома як Марія Щерба народила Устимові трьох синів: Остапа, Івана і Тараса.

1822 року в с. Галузинцях повстанський ватажок потрапляє до рук жандармів і видає себе за солдата з Костроми, використовуючи підроблені документи і знання московської мови. Під посиленою охороною Кармалюка, закованого в кайдани і прикутого до воза, відправляють до містечка Літина в місцеву тюрму. Під час допитів на очній ставці в Літинському нижньому земському суді із родиною, Кармалюка видає маленький син, що кидається батькові в обійми. Невдовзі його запроторюють у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він разом з іншими в’язнями організовує втечу, попередньо роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнає поранення… За спробу втечі з в’язниці 1824 р. Кармалюка на кам’янецькому майдані карають 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі і засланням на вічну каторгу до Сибіру. Дружину Кармалюка карають «розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом» за те, що допомагала переховувати чоловіка.

1825 року, після довготривалого етапного конвоювання до Тобольська, Кармалюк знову втікає, однак дорогою його ловлять і відправляють у ще гірші умови – на мідні копальні. Втеча з тюрми поблизу Тобольська – один із відомих епізодів в бурхливій біографії кмітливого подільського отамана. Під час нічної бурі Кармалюк виламує ґрати, і зібравши сорочки усіх співкамерників, робить з них довге полотнище, до якого прив’язує великий камінь. Цим «мостом» він із іншими каторжанами успішно вибирається із тюрми.

1827 року Кармалюк у с. Кальня-Деражня потрапляє у полон через зраду шляхтича Ольшевського. На пропозиції покаятися Кармалюк відповідає: «Поки пан панує, Кармалюк не візьме плуга в руки, не складе зброї. От і моя відповідь». Подільський головний суд призначає Кармалюку покарання – 101 удар батогом із засланням на довічну каторгу в Сибір. 1829 року Кармалюк уже втретє тікає з каторги…

Гине славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (нині Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбиває Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами і переказами отамана вбито не кулею, а срібним «замовленим» ґудзиком – тільки так можна було убити «характерника», яким вважали Кармалюка. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в місті Летичів за огорожею міського кладовища, де сьогодні височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликає вбивцю до Петербургу на аудієнцію, і особисто нагороджує діамантовим перснем.

Володимир БАРЦЬОСЬ

Повна версія на сайті svoboda.org.ua
Газета ВО «Свобода» № 138