(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

«ПОКИ ПАН ПАНУЄ, КАРМАЛЮК НЕ СКЛАДЕ ЗБРОЇ…»

  • 16 березня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 862
  • Автор: admin
  • 0

Кармалюка називають останнім гайдамакою. Його повстанська епопея тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії. Устим Кармалюк за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного героя названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави. Про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: «За Сибіром сонце сходить», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Геній Української нації Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка cлавним лицарем.

Народився народний герой Устим Якимович Кармалюк в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) 27 лютого 1787 року в селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Устим був дворовим у поміщика, там і здобув першу освіту. 1811 року за непокірний характер Кармалюка вперше арештовано в панській економії, і вперше він втікає від покарання. У 1812 році його забирають на 25 років у рекрути до московської армії. 1813 року разом із своїм побратимом Данилом Хроном Кармалюк утікає з IV уланського полку (стояв в Кам’янці-Подільському) і повертається в рідні місця, щоб почати повстанський рух зі зброєю в руках.

Збирає ватагу таких же відчайдухів, як сам, і спалює садибу та гуральню поміщиків Пігловських. На чолі повстанського загону він реквізує панське майно і повертає його селянам. Отаман «трусить» не тільки поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів, зокрема він здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому. Незабаром Кармалюка ловить московський каральний загін, йому присуджують 500 ударів шпіцрутенами і відправляють до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму він втікає з-під варти і продовжує боротьбу, а його загони поповнюють селяни і втікачі-рекрути царської армії. У різних містах і містечках спа лахують селянські бунти. Захоплені у поміщиків гроші та майно повстанці Кармалюка роздають збіднілим селянам. Кармалюка вкотре заарештовують і тримають у Літинській тюрмі, але ватажок знову втікає.

У 1817 році московські жандарми схопили Кармалюка, і вперше Кам’янець-Подільський військовий суд засуджує його до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив її 25 ударами батогом, тавруванням «указними знаками» розпеченим залізом, і засланням на 10 років сибірської каторги в Іркутську губернію. Та невтомний отаман 1818 року втікає зі В’ятської етапної в’язниці і повертається на Поділля. Він діє в околицях Бару і Балтському повіті, маневруючи під облавами каральних військ окупаційної адміністрації і скрізь піднімаючи селян на повстання.

Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові і нові бійці, селяни допомагають йому у всьому і переховують. У цей час влада збиткується з родини Кармалюка, його дружини Марії і дітей. Як відомо, у Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю. Друга дружина відома як Марія Щерба народила Устимові трьох синів: Остапа, Івана і Тараса.

1822 року в с. Галузинцях повстанський ватажок потрапляє до рук жандармів і видає себе за солдата з Костроми, використовуючи підроблені документи і знання московської мови. Під посиленою охороною Кармалюка, закованого в кайдани і прикутого до воза, відправляють до містечка Літина в місцеву тюрму. Під час допитів на очній ставці в Літинському нижньому земському суді із родиною, Кармалюка видає маленький син, що кидається батькові в обійми. Невдовзі його запроторюють у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він разом з іншими в’язнями організовує втечу, попередньо роззброївши вартових. Однак під час втечі зазнає поранення… За спробу втечі з в’язниці 1824 р. Кармалюка на кам’янецькому майдані карають 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі і засланням на вічну каторгу до Сибіру. Дружину Кармалюка карають «розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом» за те, що допомагала переховувати чоловіка.

1825 року, після довготривалого етапного конвоювання до Тобольська, Кармалюк знову втікає, однак дорогою його ловлять і відправляють у ще гірші умови – на мідні копальні. Втеча з тюрми поблизу Тобольська – один із відомих епізодів в бурхливій біографії кмітливого подільського отамана. Під час нічної бурі Кармалюк виламує ґрати, і зібравши сорочки усіх співкамерників, робить з них довге полотнище, до якого прив’язує великий камінь. Цим «мостом» він із іншими каторжанами успішно вибирається із тюрми.

1827 року Кармалюк у с. Кальня-Деражня потрапляє у полон через зраду шляхтича Ольшевського. На пропозиції покаятися Кармалюк відповідає: «Поки пан панує, Кармалюк не візьме плуга в руки, не складе зброї. От і моя відповідь». Подільський головний суд призначає Кармалюку покарання – 101 удар батогом із засланням на довічну каторгу в Сибір. 1829 року Кармалюк уже втретє тікає з каторги…

Гине славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (нині Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбиває Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами і переказами отамана вбито не кулею, а срібним «замовленим» ґудзиком – тільки так можна було убити «характерника», яким вважали Кармалюка. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в місті Летичів за огорожею міського кладовища, де сьогодні височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликає вбивцю до Петербургу на аудієнцію, і особисто нагороджує діамантовим перснем.

До нашого часу дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить художнику з Поділля Василю Тропініну, одна з копій якого зберігається в Ермітажі. За словами селянина Леонтія Джуринського з с. Тинної Ушицького повіту (він бачив отамана) Кармалюк «був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, розумний отаман. Не любив розбійників, карав злодіїв». Володів грамотою та достатньо розумівся на московській, польській мовах та навіть на ідиш.

Володимир БАРЦЬОСЬ

*Скорочено.

Повна версія на сайті svoboda.org.ua
Газета ВО «Свобода» № 138

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.