(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Невгамовний з полум

  • 21 грудня 2012
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 520
  • Автор: admin
  • 0
24-го грудня минає 75 років від дня народження В’ячеслава Чорновола — великого сина України, борця проти комуністичного режиму за незалежну, демократичну Україну, полум’яного публіциста, одного з лідерів руху «шістдесятників», правозахисника, багаторічного політв’язня радянської репресивної системи, голови Народного Руху України, народного депутата України трьох скликань, одного з батьків-засновників новітньої Української держави, лауреата Шевченківської премії, Героя України. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21 березня ц. р. № 4561 і розпорядження Кабміну від 5 грудня ц. р. № 1011 відзначення цієї події відбудеться на державному рівні. Проте мільйони українців вшанують великого сучасника не тільки з огляду на зазначені нормативні акти органів влади, а передусім за велінням розуму й серця.
Що ми знаємо про В. Чорновола, за що його любив народ, цінували соратники й поважали навіть непримиренні вороги? Скупі біографічні відомості фіксують неординарність цієї людини. Народжений в учительській сім’ї в селі на Черкащині — малій батьківщині Тараса Шевченка, наділений від природи неабиякими здібностями, Славко навчився читати в 4 роки, а в неповні 7 уже пішов до школи, відразу до другого класу. Впродовж усіх років навчання завжди був першим учнем, тому цілком заслужено закінчив школу із золотою медаллю. Як перед медалістом і комсомольським активістом, перед ним відкривалися широкі кар’єрні перспективи. За бажання міг стати дипломатом, юристом, економістом чи лікарем. Але переважила любов до рідного слова, тому вступив на українське відділення філологічного факультету Київському державного університету ім. Тараса Шевченка. Згодом перевівся на факультет журналістики, який закінчив з червоним дипломом. 
Людина здібна, з непересічними талантами і великими різнобічними знаннями в 1960-ті роки могла легко зробити кар’єру компартійного функціонера. Зокрема, В. Чорновіл, якби захотів, міг стати високооплачуваним журналістом, редактором центральної газети або чільним працівником ідеологічного підрозділу обласного чи навіть центрального комітету компартії. Така посада служила перепусткою до керівної номенклатури й отримання безлічі пільг і привілеїв, почестей, звань і нагород. Проте В. Чорновіл у душі був українцем і християнином, а не циніком чи конформістом. Тому рішуче відкинув диявольські спокуси продати душу сатані й служити неправді. Він зробив складний, гідний великої людини моральний вибір, який визначив його життєву долю — став на страдницький шлях служіння своєму пригнобленому народові й поневоленій рідній Україні. Як це сталося?
У період «хрущовської відлиги» в головах багатьох молодих інтелектуалів відбулося критичне переосмислення всієї великої сукупності знань із суспільних наук, а в романтичних душах — ідеологічний крутозлам. Це призвело до перетворення ідейних комсомольців у стихійних антикомуністів. Багато хто з них на цій, початковій стадії саморозвитку зупинився назавжди, залишаючись у подальшому цинічним пристосуванцем, живучи, «як усі», нікуди не висовуючись. Але тільки не В’ячеслав. Бо, на відміну від тисяч своїх ровесників, не боявся додумувати все до кінця, чітко аналізувати, арґументовано говорити, критикувати й відверто обурюватися жахливою радянською дійсністю. А оскільки був людиною активних дій, вирішив гострим словом боротися проти антиукраїнської, антинародної політики комуністичної влади. Не був наївним, прекрасно усвідомлював, якими жахливими небезпеками загрожувало йому практичне втілення шляхетних намірів. Але страху не відчував. Очевидно, на генетичному рівні успадкував від героїчних предків непокірну козацьку вдачу, хоробрість і відчайдушність. 
Що ж протизаконне скоїв молодий В. Чорновіл, чим так дошкульно прогнівив тодішню владу, що отримав від неї «нагороду» у вигляді аж 3 термінів ув’язнення загальною тривалістю понад 15 років? За нинішніми уявленнями, в його діях не було нічого злочинного. Разом з однодумцям створив Клуб творчої молоді, на засіданнях якого обговорювалися питання функціонування української мови, розвитку національної культури, писав статті до самвидавського журналу, читав книги, в яких містилися критичні судження про радянську дійсність. У вересні 1965 року під час перегляду фільму «Тіні забутих предків» в київському кінотеатрі «Україна» закликав присутніх у залі встати на знак протесту проти незаконних арештів українських патріотів, посилення репресій проти інтеліґенції, порушення людських прав. 
Справедливо вважав недопустимим для країни, яка називає себе демократичною і котра підписала Загальну декларацію прав людини, брутально порушувати ці права! Розправа не забарилася. Спочатку це було звільнення з роботи. А вже 1967 року за свої погляди і відкрите їх висловлювання В. Чорновіл отримав перший шестирічний термін ув’язнення. Відсидів півтора. Проте не покаявся. Тому 1972 року був знову засуджений, але вже до 6-ти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і до 3-х років заслання за зберігання й поширювання документів і літератури, що нібито «порочать радянський державний і суспільний лад». Вдумаймось: якою жорстокою була комуністична влада! Вона безжально нівечить життя молодому, освіченому, інтеліґентному українцю, батькові двох малолітніх синів, ставить на ньому тавро небезпечного державного злочинця, вириває з корінням від сім’ї, друзів, творчої діяльності і запроторює за ґрати й колючий дріт. Людину карають не за тероризм, не за заклики до збройного повстання, навіть не за вимогу негайного виходу України зі складу СРСР. А всього лише за вільне викладення своїх поглядів, написання й поширення статей,  зберігання віршів, книг і журналів. 
На судовому процесі В. Чорновіл поводив себе гідно, незалежно, був веселий, бадьорий, висміював своїх суддів і катів. Цитував їм уривки з творів Маркса й «дореволюційного» Леніна на захист свободи слова і друку. Щоправда, тодішні прокурори й судді керувалися іншими настановами «вождя». Бо, захопивши владу, лідер більшовиків, одразу скинув маску демократа. Дуже скоро він виявив свою справжню сутність диктатора і тирана, заявивши, що вільна преса для нього небезпечніша за ворожі кулемети й гармати. 
 Показовим був третій суд, перед яким В. Чорновіл постав за сфабрикованим звинуваченням у спробі зґвалтування. Тодішня влада часто вдавалася до брудних способів компрометації і дискредитації своїх політичних опонентів. З метою виставити неугодних осіб наркоманами, п’яницями, ґвалтівниками, неробами чи психічно хворими, обґрунтувати їхній арешт та ізоляцію в тюрмах чи психлікарнях, порядним людям підкидали наркотики, зброю, порнографічну продукцію, провокували їх на різні аморальні вчинки тощо. Бо вважалося, що чесна, освічена, працьовита здорова на голову радянська людина не повинна бути вільнодумцем. Кожен мав прагнути обов’язково стати членом компартії або бути, принаймні, «комуністом у душі». Тобто не мати жодних сумнівів в абсолютній істинності комуністичної ідеології і правильності політики правлячої партії, геніальності її керманичів, які ведуть країну до «світлого майбутнього». Розповідають, що В. Чорновіла збентежило не те, що влада, щоб не відпустити його в Україну після відбуття другого терміну, сфабрикувала третій судовий процес. Бо був до цього готовий. Він, людина щира і шляхетна, не міг повірити, що можновладці можуть так низько морально опуститися, інкримінувавши йому такий брудний злочин. 
Незламність духу виявляв В. Чорновіл і в місцях позбавлення волі. За це отримав від інших політв’язнів почесне звання «зеківський генерал». Під час перебування в колонії, вражені одержимістю незвичайного в’язня, тюремники запитували, ким він себе бачить в омріяній самостійній Україні — президентом, прем’єром чи головою парламенту. Відповідь ошелешила всіх: «Редактором опозиційної газети!».
— Невже Ви, націоналісти, допустите існування в Україні опозиції? — перепитували наглядачі.
— Безперечно, бо хочемо України демократичної, європейської, а не тоталітарної. Без опозиції не буде руху вперед, настануть застій, виродження і загнивання, — чули у відповідь.
— Чи будете мститися своїм кривдникам? Чи покараєте тих, хто за Вами стежив, заарештовував, виносив несправедливі судові вироки, мучив у тюрмах?
— Особисто я не прагну помсти, бо мої гнобителі — дрібні гвинтики, маленькі коліщатка у величезному владно-репресивному механізмі. Ми його засудимо і назавжди зруйнуємо. А всі посадовці старої влади, причетні до переслідування й репресій невинних людей, пройдуть процедуру люстрації. Ті, чия провина буде доведена, як мінімум будуть відсторонені від роботи у відповідних органах». 
Тюремники хоч і були звичайними «служаками», але дивувалися таким мудрим відповідям, розсудливості і непохитній великій вірі В. Чорновола у перемогу справи його життя. Проймалися повагою до нього, а заразом і до українського народу, який народив і виплекав такого вірного сина. Звісно, в далеких 1970-х мало хто вірив, що пророцтво В. Чорновола про постання вільної демократичної України невдовзі збудеться.  
Проте, якби не горбачовська «перестройка», В. Чорновіл і його побратими, як «небезпечні злочинці, що не розкаялися у своїх шкідливих і помилкових поглядах», довічно мучитися б у численних комуністичних тюрмах і концентраційних таборах. Звільнившись і повернувшись в Україну в середині 1980-х, колишні політв’язні стали каталізаторами процесів демократизації і національного відродження. Відновився випуск самвидавського журналу «Український вісник». В’ячеслав Чорновіл написав програмові документи Української Гельсінської Спілки — першої опозиційної організації партійного зразка, часто виступав на мітингах у Києві, Львові, багатьох інших містах, гуртував довкола себе всіх небайдужих до долі Батьківщини людей. Відтоді аж до самої смерті він завжди перебував в епіцентрі найважливіших політичних подій. В. Чорновіл був одним із засновників багатьох національно-демократичних формувань, втому числі й Народного Руху України — першої в нашій історії масової громадсько-політичної організації, згодом ставши одним із його співголів. Потім очолив політичну партію з аналогічною назвою.
У період національно-визвольних змагань кінця 1980 – початку 1990-их років на політичному небосхилі з’явилося багато яскравих, обдарованих особистостей, які стали лідерами громадської думки, але все-таки той прекрасний час народного піднесення і великих звершень назавжди ввійде в історію як епоха Чорновола. Бо не тільки Україна, але й весь світ бачив: лише він один безжально віддавав усі фізичні, душевні й інтелектуальні сили, всі таланти святій справі визволення й утвердження України. Завдяки великій харизмі саме В. Чорновіл став символом волелюбності і державницьких прагнень української нації. 
Упродовж багатьох років після перших президентських виборів 1991 року чимало людей жалкували, що їхнім переможцем став чільний компартійний діяч Л. Кравчук, а не послідовний антикомуніст В. Чорновіл. Усі зневірені у спроможності Л. Кравчука будувати незалежну Україну справедливо вважали, що тільки під орудою людини, яка присвятила все життя боротьбі за волю Батьківщини, наша молода держава уникла би багатьох з тих потрясінь, які ми пережили в початковий період її творення. Президент В. Чорновіл усунув би з керівних крісел найодіозніших представників старого режиму і неодмінно привів би до владних посад молодих, добре підготовлених фахівців-управлінців. Упевнений, за його правління не відбулося б злочинної «прихватизації» державної власності, не було б розгулу бандитизму, не наплодилося б в Україні такої кількості олігархів і корупціонерів, не мали б нині жахливої соціальної несправедливості й нерівності. Бо Україна стала б державою народною й українською за змістом і сутністю. Очевидно, була б нині наша держава повноцінним членом європейських структур. А не бовталася б 20 років між Заходом і Росією, між «там і тут». 
На жаль, у 1991 році багато-хто вважав, що з журналіста й публіциста В. Чорновола не буде доброго президента України. Хибні уявлення! Колишній електрик Лєх Валенса був доволі успішним президентом Польщі, а літератор В. Гавел — не менш вдало працював президентом Чехії. Одним з найкращих в історії США президентом був Р. Рейган — колишній актор і спортивний радіокоментатор. 
Вважаю, що В. Чорновіл, як людина, політик і державний діяч, мав багато переваг перед нинішніми владоможцями, в тому числі над лідерами опозиції. Він ніколи не переслідував жодної особистісної політичної чи кар’єрної мети, не мав гріхів користолюбства і грошолюбства. Був невибагливий у побуті. Хоч і перебував при владі, на відміну від інших високопосадовців, не надбав ні статків, ні маєтків. Ніхто ніколи не чув про його закордонні рахунки, яхти, палаци, дорогі автомобілі. Навіть квартиру, яку, як народний депутат, отримав у Києві, не приватизував. Не лицемірив, не загравав з народом. Вірив щиро в те, що говорив, що писав, до чого закликав інших. Не належав до тих, хто воліє гнати людей на барикади, залишаючись у затишному бункері. Навпаки, він завжди йшов попереду, ведучи за собою побратимів. На прикладі власного життя показував усім, як треба любити Україну, боротися за кращу її долю й перемагати. Мав сильну волю, гнучкий розум, загострене почуття відповідальності. Був неперевершеним тактиком, володів сильною інтуїцією. Любив людей, не виявляв ворожості до ідеологічних і політичних опонентів. 
На прикладі В’ячеслава Чорновола яскраво бачимо, якою великою буває роль особи в історії. Адже він належав до числа пасіонаріїв — невгамовних людей з полум’яним серцем, призначених творити нові держави, давати їм закони й конституції, проводити докорінні реформи, вигравати битви. Такі люди народжуються не часто, живуть недовго, але впродовж короткого життя встигають зробити більше, ніж десятки менш здібних. Тому стають символами своєї доби. З плином часу їхні життя й діяння огортає ореол легендарності. 
В. Чорновіл належав до людей Шевченківського гарту. Як і батько нації Тарас, він прирік себе на страдницьке життя, найбільше дбав про духовне, часто нехтуючи благами цього світу або задовольняючись малим у матеріальному плані. Не шукав у цьому житті ні слави, ні похвали. Завжди був собою, справжнім. Про нього можна сміливо сказати словам Т. Шевченка: «Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою».
Сьогодні багато говорять, що Рух не використав усіх можливостей приходу до влади, бо його лідери проявляли поміркованість тоді, коли треба було діяти більш енергійно, рішуче йти напролом. Зокрема, після президентських виборів навесні 1992 року треба було домагатися проведення дострокових виборів Верховної Ради. У ній депутати-демократи мали б абсолютну більшість і мали б змогу проводити назрілі реформи в інтересах українського народу, а не загребущих захребетників, які зручно вмостилися в нього на шиї. Інші стверджують, що історична помилка, трагедія лідерів Руху полягала в тому, що вони, віддавши десятки років боротьбі за волю й незалежність України, в часи її становлення не змогли вловити того моменту, коли влада в новій державі стала на шлях придушення демократичних свобод, коли замість народу всім почала заправляти бюрократія. На ці та інші питання нашої недавньої історії не можна відповісти однозначно. Вони ще чекають на своїх дослідників.
Доля В. Чорновола, уродженця Шевченкового краю, назавжди пов’язана з Бориспільщиною — малою батьківщиною ще одного великого українця — Павла Чубинського. Саме тут обірвалося його коротке, сповнене страждань, поневірянь, боротьби, поразок і перемог, навіть тріумфу, коротке, але яскраве, подвижницьке життя. Швидко, раптово, на ходу — як він і хотів. Жителі нашого краю свято шанують ідейних провідників і духовних вождів нації. Упродовж усіх років, починаючи з 2000-го, з нагоди великих державних свят, а також у роковини смерті лідера Руху керівники міста і району разом з представниками патріотичної громадськості покладають вінки до хреста на місці загибелі В. Чорновола, до пам’ятників Т. Шевченку і П. Чубинському.
Ми впевнені: ніхто й ніколи не перекреслить цих імен, не зітре їх з народної пам’яті, не вирве з української історії їхніх безсмертних справ і діянь.
 
Анатолій КОВАЛЬЧУК, 
голова Бориспільського об’єднання
Всеукраїнського  товариства 
 «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. 
Тел: 067-76-97-352
 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.