(04595) 6-69-04
(067) 404-24-62
 Виходить - з червня 2002 року.     Тираж - 10`000 примірників
  Розповсюджується - безкоштовно в м.Борисполі
  Містить - авторські статті, оголошення, рекламу

Царські чиновники оцінили поему як «самоє наглоє сочінєніе…»

  • 10 липня 2014
  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 416
  • Автор: admin
  • 0
8 липня 1844 року в Петербурзі Тарас Шевченко завершив поему «Сон» — один із найвідоміших своїх творів, що назавжди ввійшов до золотого фонду української літератури. Тривалий час поема поширювалася в рукописному вигляді і, за спогадами сучасників, справила величезне враження на читачів. Уперше твір було надруковано окремим виданням 1865 року у Львові, а в Росії його було поміщено лише в «Кобзарі», виданому 1907 року. Тобто через 63 роки після написання!, знайшовши текст поеми в деяких із заарештованих членів Кирило-Мефодіївського товариства, оцінили «Сон» як «самоє наглоє сочінєніе Шевченко.., ісполнєнноє самих дєрзкіх опісаній височайшєего дома».
«Сон» — сатирична поема з елементами гротеску, мотивами трагедійності, історіософсько-політична за проблематикою. Жанр твору Т. Шевченко визначив як «комедію», на що вказує підзаголовок. Насправді жанровий спектр поеми набагато ширший, бо містить авторську вказівку на абсурдність і дивовижність зображеного в ній.
Епіграфом до поеми взято уривок з Євангелії від святого Івана. Словами «Дух істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає» апостол вказує на духовну сліпоту багатьох людей, які з погляду християнства ведуть аморальне, гріховне життя. Бо перебувають у полоні нечестивих думок і намірів, навмисне чинять одне одному зло. Причиною повсюдної несправедливості і світового зла є духовна темрява, що накрила людей. Через породжене бездуховністю неуцтво вони не усвідомлюють всього абсурду суспільних відносин, учасниками яких виступають. Не знають, що таке добро і правда. Тому живуть за жорстокими законами зла. Це стосується всіх: більшою мірою — провідної верстви, меншою — простого народу. Бо народ, хоч і бачить неправедне життя правителів, їхні темні справи, навіть злочини, але надто довго мовчить, байдуже за ними спостерігаючи: «А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, — каже, — Може, так і треба».
Поет узагальнено окреслює стан суспільства, яке не приймає Духу істини, бо не бачить і не знає його. Епіграф вказує на завдання автора — розкрити людям істину, показати своїм байдужим сучасникам справжню картину навколишнього життя в його найжахливіших проявах, тобто сказати правду про суспільство зла і насильства.
Поема наповнена багатьма образами, що мають символічне значення. Наприклад, сова, як провідниця ліричного персонажа в його польоті над імперією горя і зла, символізує в народній творчості і в християнстві пітьму, похмурість, розпач і відчай. «Сичі надуті» — символ пихатості, зверхності й низької культури царя й цариці. Відповідно до християнської символіки, ведмідь, з яким Т. Шевченко порівнює Миколу І, є втіленням гріховної тілесної природи людини, символом зла, хижацтва, жорстокості, жадібності. «Той неситим оком...» — натяк на Миколу І, який у час написання поеми вів війну на Кавказі, погрожував збройним втручанням країнам, які проводили невигідну Московії політику. Через те, що нинішній керманич Московської імперії брехні і зла, перебуваючи в духовній, диявольській темряві, також керує державою за монархічним принципом «мордобиття», продовжує агресивну політику своїх попередників, маємо підстави стверджувати: гострі, осудливі Шевченкові слова стосуються також особисто його.
Ставлячи на першому місці серед катів і грабіжників українського народу російського царя, що «неситним оком за край світа зазирає», поет засуджує загарбницьку політику імператора Миколи I та його попередників. На непомірній ненаситності царя автор акцентує, вказуючи на його абсурдне бажання забрати все загарбане в домовину. Епітет «неситі», який у творах Т. Шевченка, зокрема в поемах «Сон» і «Кавказ», стає постійним щодо московських царів, у християнській символіці є усталеною рисою диявола.
Словами «Людоїде, змію!» автор звертається не тільки до Петра І, який розпочав поневолення України, але й до всіх московських правителів. Змій — найпоширеніший біблійний символ диявола, найбільшого ворога Божого й людського.
У поемі Т. Шевченко неспростовно доводить: московська окупаційна влада, яка знищила козацькі вольності, насадила в Україні кріпацтво й поширювала духовну темряву, всупереч твердженням офіційної імперської церкви, походила від сатани. А не від Бога. Оскільки істинний Бог уособлює любов, добро, рівність і справедливість.
Архетип хати в поемі «Сон» і в усій творчості поета містить глибоко гуманістичний потенціал. Хата, на відміну від панських покоїв чи царських палат, де панує гріховність, є прихистком людяності, тепла й затишку.
Поняття «рай», що є наскрізним у поемі («Тихо, як у Раї»), трактується в дусі народно-релігійних уявлень як прекрасне місце, де нема страждань і несправедливості. Пошук такого раю є композиційним стрижнем поеми. Гротескно-саркастичного звучання цей мотив набуває в зображенні раю в царському палаці («Так от де рай!»).    
Окремі рядки поеми, філософські роздуми автора «... І нема тому почину, І краю немає!» перегукуються з біблійними мотивами Книги Еклезіастової: «Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно».
Образність і тональність фрагменту поеми: «Нехай чорніє, червоніє, Полум’ям повіє, Нехай знову рига змії, Трупом землю криє» суголосні тим, що панують в Одкровенні св. Іоана Богослова і змальовують переддень другого пришестя Христа, суду Божого, загибелі всіх грішників і кривдників народу, що не каються у своїх злодіяннях.
Гостра сатира на соціально-політичний лад царської Росії набирає форми памфлету на особу Миколи І. Сатиричний портрет царя при всій його гротескності дуже схожий на оригінал і за політичною суттю, і за зовнішністю. Слова «Дивлюсь, цар підходить До найстаршого... та в пику Його як затопить!. Облизався неборака; Та меншого в пузо — Аж загуло!...» є своєрідним гротесковим образом, який розкриває механізм здійснення влади московськими самодержавцями-царями, генеральними секретарями і президентами.
Символічно зображено нестерпно важкі страждання від рук катів усіх борців за визволення народу від рабства, в тому числі й духовного, яке є першопричиною інших його видів. У картині: «.. А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Цар всесвітній! Цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне!...» — в образі Царя волі легко помітити Ісуса Христа!
Глибоко символічним є опис літнього ранку в Україні: «…Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає…». Перед нами не тільки класичний пейзажний малюнок. Цими прекрасними словами Т. Шевченко пророче передбачає неминучий схід сонця правди над своєю і нашою Батьківщиною.
У поемі «Сон» автор відобразив ті думки і настрої, які були важливими для передових людей його часу. Його революційна творчість стала одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості українського народу. Впливи поезій Т. Шевченка, зокрема комедії «Сон», на духовно-національне життя України відчуваємо й сьогодні.
Завдяки поетичній і художній творчості видатного мислителя Т. Шевченка українська культура назавжди ввійшла в контекст світової культури.

Анатолій КОВАЛЬЧУК,
голова Бориспільського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка

 
Залишити відгук  ↓
 
Відгуків ще не було.